Якушинецьке городище

Поруч із селом Якушинці, що в кількох кілометрах від Вінниці по Хмельницькому шосе, є місце, яке могло б бути привабливим туристичним об`єктом. Мова йде про побудоване скіфами у ІV столітті до н.е. величезне городище – прадавнє місто, обнесене земляним валом. Воно, так само як і Сабарівське городище, чи не найкраще збереглося серед усіх, що знаходяться на території Вінницького району. Засновники цього городища, при виборі місця, врахували особливості ландшафту, що утруднюють його захоплення ворогами та допомагають при обороні, – воно знаходиться на підвищенні, з двох боків оточеному балками, по дну яких течуть струмки, що об'єднуючись, утворюють озеро Ляшкове.

Городище можна умовно поділити на центральну частину та передмістя. Центральне городище обнесене високим еліпсоподібним валом довжиною майже 1 км. Другий вал, протяжністю біля 2 км, нижчий, охоплює і центральну частину і передмістя. Є також проміжний вал призначений для додаткового захисту центрального городища, він відділяє його від передмістя. Ззовні валів – рови. У валу, яким оточене передмістя, є кілька в'їздів. Через внутрішній вал – тільки один в'їзд із заходу. На території центральної частини до цього часу можна побачити, як дорога від в'їзду розгалужувалась на дві гілки, кожна з яких також поділялась на дві. Крім цього на території центральної частини городища знаходяться біля десятка заглиблень в землі – ймовірно, залишки землянок. А десь посередині проміжного вала, недалеко від в'їзду – величезна прямокутної форми яма, на місці якої, можливо, була сторожова башта.

Відомо, що у 19 ст. на території городища проводились розкопки археологом Неманом, також воно було досліджено археологом Сіцинським. Старожили говорять, що під час окупації України німецько-фашистськими військами, гітлерівці теж тут копали, мабуть щось шукали: докази свого арійського походження і приналежності своїх пращурів до нашої святої землі. Під час комуно-більшовицької окупації на місці городища планували створити кар'єр для видобутку глини, проте через невідомі обставини передумали та почали її добувати на тому полі, що поряд, та зветься місцевими селянами також "Городище".

Проте, і в час, коли Україна вже незалежна, стародавній історичній пам'ятці загрожує небезпека знищення. На жаль, українці не вважають історію землі, на якій живуть, своєю. Їм важливіше те, що робилося 2000 років тому в Ізраїлі. Вони залюбки перегортають сторінки Біблії – фактично юдейської Тори – жваво цікавляться і добре ознайомлені з життям та подіями, пов`язаними з юдейськими пророками, месіями та апостолами. Українці вважають святою землею – ізраїльську, а не свою. Може тому і заростають бур'янами та хащами давні кургани-могили славних пращурів; може тому і було знищене оранкою городище під Дашківцями, майже повністю знищене через вирубку ліса городище під Переорками…

Така ж доля мала спіткати і Якушинецьке городище. Але, коли вирубка майже впритул наблизилась до його східної частини, забили на сполах небайдужі мешканці села, зокрема й депутат райради В.М.Щербань. Практично, його зусиллями було попереджено руйнування городища. Ним же було ініційоване питання про створення ландшафтного лісового заказника «Якушинецьке городище» та надання йому статусу не лише місцевого, а й загальнонаціонального значення. Із залученням учнівської молоді та сільської громади створено однойменний фільм, в якому автор розповідає про городище, робить спробу реконструювати духовне життя наших славних пращурів, які там жили.

Ще в минулому 20 ст. мешканці села Якушинці пасли на території стародавнього міста череду, відпочивали та гуляли тут. Зараз його територія поросла кущами бузини та різноманітними деревами. А внутрішній вал руйнується борсуками, які влаштовують свої нори між корінням величезних ясенів, що ростуть на ньому. Та навіть в такому стані городище притягує до себе людей, вражає своїми розмірами, могутніми, колись неприступними, валами.

Коли знаходишься у ньому, йдеш його старовинними дорогам, ходиш височенним валом, відчувається подих історії, мимоволі уявляєш ті далекі часи, коли наші пращури жили тут та мужньо обороняли своє місто, били ворогів мечами, списами, бойовими сокирами та пускали на них смертоносну лавину стріл. Прогулянка по городищу не залишає байдужим навіть саму далеку від історії людину. При вмілій організації, вкладанні сил та коштів, облаштуванні маршруту ця історико-археологічна пам'ятка могла б приносити величезний прибуток у місцевий бюджет, приваблювати туристів до нашого краю, виховувати патріотизм у молоді та демонструвати нам приховані чужинцями сторінки власної історії.