Аналіз Велес Книги

Володимир ШАЯН

Віра Предків Наших - Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.)

Дорогі Друзі!
Вже від довшого часу доходять до Вас, напевно, глухі вісті про найстарші старослов'янські тексти, що їх називають «Дощечками Ізенбека», або «Влесовою Книгою».
Ви, напевно, були неспокійні моїм мовчанням, чи радше принагідними вістками в листах.
Це ж бо тексти дохристиянської, отже старослов'янської, чи навіть, докладніше старо-української Віри.
Я не хотів надто легкого рішення, боровся із спокусою зайняти слово, поки я сам не зміг набрати докладнішої про них уяви та на аналізі текстів впевнитися про їх автентичність.
Бо історія їх відкриття, яку прочитаєте – це суцільна скандалістка, якщо йдеться про тексти такого значення, чи такої ваги. Мої – зрештою принагідні розмови – про це питання з директором Відділу Британського Музею, були дуже розчаровуючі. Тексти визнані за фальсифікат совєтською Академією, яка – хоч і совєтська – має на Заході авторитет поважної наукової установи.
Самі дощечки пропали. Пропали?, – це найлегший спосіб, щоб уникнути доказу автентичности. Для Музею і для науки існує перш за все автентичність самого матеріялу, в даному випадку дощечок, чи табличок, яких дослідження дає найпевніші докази про їх вік, матеріял письмовий, тощо.
Чи можна, і як доказати їх автентичність? Крім того, я був би відразу підозрілий в необ'єктивності.
А тут як на лихо не збереглися навіть ані відписи дощечок, ані навіть фотографії, а тільки спроби їх відчитаная Міролюбовим, що шукав у них зв'язку перш за все... з Асирією і Вавилонією. Його перші звідомлення про ці дощечки звучали справді фантастично.
Отже: не всі дощечки, що збереглися в Ізенбека, були переписані на «кирилицю» Міролюбовим. Не всі переписані ним тексти були видруковані в «ЖАР-ПТИЦІ» у Сан Франціско. А над усе: збереглася тільки одна фотографія однієї дощечки. Отже це єдина тінь автентичної дощечки. [35]
Маємо спроби відчитання цієї дощечки Міролюбовим і Лєсним, а нещодавно А. Кирпичем у Англії. Це все аматори. З них найсоліднішим являється С. Лєсной – він же Парамонів; який присвятив їм декілька видань, а також оголосив друком фотографію дощечки ч. 16.
Учені будуть сумніватися, чи вони взагалі існували? Чи фотографія не є якимсь фальсифікатом Міролюбова на невідомому матеріялі.
В такому стані єдиним можливим доказом є сама тільки аналіза тексту. І то єдиного тексту з фотографії. Бо ж відчитання Міролюбова виявляє наявні помилки, які він сам признає. Ці помилки будуть його боронити перед закидом фальшування дощечок. Він не знав сам, що переписував і в моменті переписування, а також далі, в часі своїх шумномовних коментарів, не розумів їх змісту. Читав, чи здогадувався про значну кількість слів і з того ловив чи здогадувався про їх зміст. Висновки часто передчасні, а відчитання з численними помилками, які значно утруднюють їх дальше розшифрування.
На домір злого сам він пише про те, що Університет у Брюселі запропонував їм свою допомогу, але вони відмовилися від цього. Тут очевидний мотив самим їх відчитати першими та здобути славу. Виявилося, що вони до цього нездібні, а тільки перешкоджали в їх відчитанні та студіюванні. «Сам не гам і другому не дам»...

А в тім археографія – це спеціяльний предмет, який сам собою вимагає довших студій і праці.
В міжчасі, як я вже згадував, зачали братися за їх «розшифрування» чи аматори, чи... як би їх назвати?...
Я волів би, щоб за відчитання цих текстів взялися справжні вчені. Це звільнило б мене в науці від закиду необ'єктивности. Ми ж бо заінтересовані в текстах дохристиянської віри в Україні, чи тимбільше на широкому терені старослов'янських поселень. Але ніхто з учених не брався за діло. Вони воліли б, щоб хтось інший робив важку роботу першої оранки цілинного тексту. Вони потім виступлять зі своєю критикою. Вони потім будуть знати краще.
Покищо, сказати правду, – вони дивляться на ці тексти як на китайські написи. Коли ж і прочитають пару рядків за Міролюбовим, то здвигають раменами. Не та граматика, що вони її знають, чи радше дуже слабо знають деякі тексти. Учені нової школи, американсько-мюнхенські доктори – їх же 500! – зовсім таки не знають – тверджу це рішуче – зовсім анальфабети в старослов'янських текстах. А отже, залишилися білі круки, що студіювали [36] старослов'янську мову ще до першої світової війни в Києві чи Москві, чи теж ті, що кінчили університет в нормальних умовинах у Львові чи Відні, наприклад професор Біда, чи мґр. Борковський.
Що ж, доводиться ждати, аж зроблять це чужинці типу Якобсона. Я зрозумів, що мушу взятися за це діло сам. І ось перше звідомлення. Я зібрав усі тексти друковані в «Жар-Птиці» через фотокопії з Британського Музею. Яке добродійство Музею. Для цілей студій і консультації із незалежними вченими я зробив фільм, – на днях буде на руках, – та спорядив покищо три копії цих текстів. Один із них для мґр. Володимира Микули, який виявив зацікавлення ними як історик старої Русі-України. Покладаю на нього надії. Він читає ці тексти легко, хоч ще існує тисячу сумнівів, зокрема граматично-лінгвістичної природи. Остаточні висновки будуть лежати таки в цій ділянці, зокрема в питанні суцільности – очевидно умовної – тієї мови, чи тих мов, якими написані тексти. Це така його думка, зрештою мною пропонована, для заспокоєння перших сумнівів, ще перед усякими дослідами.
Я сам взявся до незалежного відчитання оцієї єдиної сфотографованої дощечки. Мушу сказати, що я розшифрував цілий текст за виїмком останньої, сильно зіпсованої, лінійки.
Мої вражіння про цілість текстів:
Мене переконує щирість текстів, як виразу віри. Не можу припустити, що хтось її видумав штучно, себто підробив.
Це автентичність самої віри в її первісній формі.
Хай слово «первісний» не впровадить Вас у блуд. Там є вже заавансована теологія нашої віри першого тисячоліття.
Що ж Вам сказати, дорогі друзі!? Для тих, що читали «Про Перуна знання таємне», чи теж для тих, що читали «Гимни Землі» і «Повстань Перуне» не як поезію та літературу, але як вираз віри – не буде ніякої несподіванки. Хоч тут не повинно бути для мене ніякого «чуда», то, однак, таке відтворення старої віри із її рівночасним дальшим розвитком є хіба найбільшим чудом! Для нас воно не є чудом, якщо прийняти тяглість розвитку Духа Нації. Але тільки тоді. Правда, мені допомагав в деякій мірі паралелізм дальшого розвитку первісної віри арійців на ґрунті Ригведи, але все одно, я сам не годен вийти з дива.
Стрічаємо тут справді самі чудеса!

Отже Гай Перуна і Сварога, де Перун вчить молодих Богів [37] танцювати аркана. Такої подробиці не знайдемо в текстах, але Гай знайдемо там чудовий. Там цілі «полки Перунові» лицарів і героїв. Героя вітає там сам Перун: «Сину мій, тут ждуть на тебе твої батьки і діди!»

Приймають там найрадісніше тих, що в ранах за Батьківщину принесли Грудку Землі у самій рані. І це доказ їх приналежносте до Вічної Русі. Перун їх вітає так: «Русич єси і перебудеш!» Він легко розпізнає своїх синів!
А над усе «Матір-Сва-Слава» – це дослівно Велика Всематір із «Гимнів Землі», що її душа в Найвищім Небі. Ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов'ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу. Вона сполучає небо із землею. Літає Жар-Птицею по обох берегах Ріки РАЮ – молочної дороги, – яка відділює небеса Сварога від світу Яви, себто цього проявленого світу. Таких несподіванок стрічаємо тут багато. Нас уже не здивує, що Ригведійську «сому» знали наші предки і так само її приготовлювали й жертвували. Ферментували молоко на якихсь зіллях, а потім цідили, крізь вовну. Зілля, звичайно, інше як в Індії. В Індії це була «саркостемма віміланіс». В Україні не знаю що.

Трудно припустити, щоб якийсь фальсифікатор знав так докладно стільки елементів старої віри і обряду.
Однак, стрічаю теж лінгвістичні дані, хоч тут до висновку далеко. Саме в цій ділянці праця найбільш утяжлива і морочлива, а однак тільки тут доглибне зрозуміння тексту та його можлива оборона на науковому фронті. Хоч і докази автентичности віри наука мусить прийняти як наукові.
Разом із тим тут володіє незнищена й висока-краса правдивої поезії. Це є та, вимріяна нами здібність до творчосте, де немає границь між поезією, метафорою та метафізикою, бо ж кінець-кінцем, усе наше пізнання так у вірі, як і в метафізиці, є в своїй основі метафорою. Я писав про це, навчаючи про різні типи метафізичного думання, як психоонтологію, ритоонтологію, чи врешті найосновнішу мабуть – мітоонтологію.
Саме у відчитаній мною дощечці стрічаємо таке чудо мітоонтології.
Ми знали про те і твердо вірили, що всі ми є внуки Дажбога. Так навчало нас «Слово про похід Ігоря». Але саме Влес Книга подає нам мітологічну історію: як це сталося.
У безмежному здивуванні я відкрив тут... культ Ерікопайоса, відомого мені тільки із культу містиків-орфіків у Греції. Мені відомо [38] було теж, що цей культ мав походити з півночі. Я писав про нього у «Березі», це «Той, що є вчасно народжений у жолобі». – А тут тобі ціла історія як.Велес приніс отрочатко з небес. Тут ї «ЯСНА», себто просто «ясло», оті «ясна» – ясла, що їх знає словник Грінченка (Том IV, стор. 544), але не знають «учені», саме як «ясла». Що були там воли, корови й вівці та інші тварини, про це навіть зайва річ говорити. Отже, це не стара віра достосовувалася до християнської «мітології», але навпаки: християнська віра достосовувалася до існуючої «препоганої», «поганської» мітології, підставляючії «ІСУСА» за оригінальне «отрощіє», принесене Велесом, чи теж «Ерікапайоса» із мітології орфіків.
Звідси жолоб і всі тварини в старинних колядках.
Звідси увесь жолоб із цілим апаратом старого побуту... в степах України...
Але є ще глибша містерія у нашій мітології. Прочитаємо про це в текстах.
Містерійна єдність Перуна із Богом Найвищим – різно названим у тексті «Знання Таємного» – була добре відома нашому віщунові.
Чи це Вас дивує, дорогі друзі?..
Найбільше чудо текстів Велесової Книги – це найживіша віра в безсмертність душі – вона знову ж відома орфікам.
Але свідчуся самим собою, що такої живої і міцної віри я не стрічав у релігійних текстах світу!
Я підкреслював це у моїй праці про віру лицарів Святослава на основі грецьких джерел, зокрема свідчень Лева Диякона. Ці лицарі ішли до Гаю Перунового (на смерть!) як ми до своїх знайомих на з'їзд до Лєстеру чи де там в Америці.
Дух Святослава покидає його ще за життя. Це містерія містерій! «Баляди про Святослава», бо він вже здійснив завдання свого втілення.
Доведеться, отже, працювати над цими, так дорогими для нас текстами в усій скомплікованості їх чудесного збереження, щоб... були вони свідками відродженої віри наших предків.
Сьогодні на початок висилаю Вам перший комплект сфотографованих текстів. Зберігайте їх дбайливо. Давайте в руки людям доброї волі, за Вашим визнанням. Висилаю текст на руки Лариси Мурович. У неї безсумнівно більше знання і живіші зв'язки зі світом учених. Найважливіше авторитет, який приходить тільки із часом довгої самовідреченої праці. [39]
Лист цей не є ніякою тайною. Але він також не для преси, принаймні покищо, не для преси...
Дорогі друзі! Це добрі вісті Вам приношу!
І бажаю Вам всім тим, Що читатимуть цей лист великого просвітлення і великої радости з приводу відродження нашої старої щиронародної лицарської віри, якої свідоцтвом є Влесова Книга!

З привітом для всіх! Володимир.

7 червня, 1968.