Покрова

1 жовтня. Ми, русичі, діти Природи і завжди жили в злагоді з нею. І свята свої творили, узгоджуючи їх з природними явищами. Покрову ми святкуємо 1 жовтня. Саме з цього осіннього часу, коли завмирає природа, Земля-Мати починає швидко покриватися листям, першим снігом, готується до зимового сну. Це свято припадає на дев’ятий день після закінчення панування (смерті) Купалбога, який править до Митнищ (ВК, 38а), тобто народження Миробога – осіннього сонця, що уявлявся у вигляді старця (свято припадає на осіннє рівнодення).

Раніше кожен місяць починався з молодика, який символізував човен-труну. Труну клали до Матері-Землі, і вона покривала померлого. Зверху насипали могилу – символ вагітності Землі і ставили стелу (хреста) – образ Бога Неба – чоловіче начало. Ось як описується поєднання Землі і Сварога (Неба) у Велесовій книзі:

„І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо весілля їм, де Творець є Сварог, а напроти Нього – жона його. І се празденство мали робити, як для мужа і жони, а ми діти їхні. І так речемо, щоб Вони здорові й щасливі були і мали дітей багато, і собою хвалилися, і дивилися до вод, щоб були велеплодні.” (ВК, 30).

Обряди похорону та весілля мають між собою певні спільності. Тому з цього дня починаються весілля. З нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері, молиться до образу Покрови:

    Святая Покровонько
    Покрий мою головоньку,
    Покрий в’ялим листочком,
    Червоним платочком,
    Покрий в’ялою квіткою,
    Білою намиткою...

Саме покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.

А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси – вічне воскресіння. І саме молодий-князь на весіллі уподобається Дажбогу:

    Між трьома дорогами, рано-рано,
    Там здибався князь з Дажбогом,
    - Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
    Зверни ж мені з доріженьки,
    Бо ти Богом рід од року,
    А я князем раз на віку,
    Раз на віку в неділеньку. (Скорочено).

Ось чому Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно, як на похоронах, так і на весіллі. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на процесії – позбавишся духовної сили.

Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою грудку рідної землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посиплять могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.

Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.