Перун - 20 липня

Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу. «Перун б'є», – кажуть люди.

Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатир-камінь, а після Різдва, просякнутий Дажбогом, починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди.

Особливої сили Перун набирає серед літа, Його грозові хмари пробуджують у Сварзі величезну потугу, яка проливає на землю благодатний дощ. До Перуна люди мають особливу повагу і молять аби вберіг від ворогів нашу землю і поверг їх своїми блискавками. А селяни моляться про збереження врожаю.

Громовержець Перун один із найшановніших серед слов'янських Богів. Давні русичі «клялися оружжям своїм, і Перуном, Богом своїм» [2, 19]. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: «Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош...» [2, 47].

Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога. Ми русини славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог «прі і боріння» стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя. Наші стародавні отці у Велесовій Книзі оспівують цю священну боротьбу: «Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.» (ВК,11а) [1]. Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Мокошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками.

Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битві над ворогами. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до життя вічного, до полку Перунового, який допомагає русичам у битві: «А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.» (ВК,11а) [1].

Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни: «Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть.» (ВК,11б) [1].

Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно. Віра слов'янська була своєрідним захистом сутності народу.

Коли Володимир прибув з Корсуня, після прийняття чужої віри, повелів він поскидати образи Богів – одних порубати, а інших попалити. Образу Перуна, була призначена особлива кара: «Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставити бити [його] палицями». Коли волокли Бога по ручаю до Дніпра, люди оплакували його. "І проволікши його вкинули в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пускали [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь." Так описує «Повість временних літ» події гоніння предківської віри. [2, 66].

Біля острова Таволжаного, серед Дніпрових порогів знаходиться острів Перун поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району Запорізької області. Напевне колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше «б'є Перун».

Обряд вшанування Перуна здійснюється у вечірній час перед 20 липня. Громади збираються біля великих старих дубів – священних Перунових дерев – на Богослужіння. Розпалюється священне вогнище, яке постійно підтримують вогнищеві. Добувається цей вогонь тертям дерева об дерево. Здобутий таким чином вогонь має назву «живий вогонь», і його горіння підтримується до завершення обряду. Дівчата плетуть дубові вінки, які кладуться на голови чоловікам для міцності й здоров'я.

Перун – Бог воїнства, на його свято молоді воїни приймають присягу на вірність Вітчизні. Також поминаються воїни Русі-України, які мужньо стояли в обороні свого Народу.
В цей день освячується джерельна вода. Для цього використовуються давні кам'яні топірці. Вода пролита через отвір у топірці вважається цілющою, бо вона насичується магічною силою воїнів, закладену у давню зброю. Воїни проводять змагання та розваги. На завершення свята всі сідають до Братчини. Під час Святкової Вечері поминаються визначні Воїни Русі-України.

Пропонуємо версію вирахування літнього свята Перуна. За Велесовою Книгою військо русичів шикували у вигляді птиці Матері Слави, яку ще називають Перуницею: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: "І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його." (ВК,7з) [1]. У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: «Матир Слава б'є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня.» (ВК,7е) [1]. Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: "…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били." (ВК,20) [1].

Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня – 4 грудня, аналогічно ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [3, 32-33].

Маючи рідну духовність, ідучи шляхом праведним, ми відродимо могутність нашої держави, і Перун нам буде у помочі.

Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 192 с.
2. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
3. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – С. 28-35.

Світовит Пашник,
Волхв РПК