Громница (Стрітення)

2 лютого Громница (Стрітення) - це "зустріч " Зими з Весною або , якщо ділити рік не на чотири пори , а на дві, - битва Зими з Літом. Слов'яни уособлювали Зиму зі старою кістлявою згорбленою старою у чорному полинялому одязі. Зима - це богиня Смерті Мара. Богиня Зими завзято бореться з богинею Весни - молодою вродливою дівчиною, одягненою в зелене вбрання. У неї на голові зелений вінок з первоцвіту, а розпущене волосся спадають на плечі. Весна відганяє Зиму розпущеної гілочкою.

На Стрітення люди йшли до святилища і несли з собою свічку чи гілочку для горіння (після освячення її називали громничною), а також пляшку з водою, яку потім волхв разом із громничами кропив свяченою водою. Кожен з людей, хто приносив до святилища свічку, робив на ній якийсь знак (шкрябав нігтем, обв'язував кольоровою ниточкою чи позначав якимось іншим знаком, щоб після освячення розпізнати її серед інших).

Застосовували такі свічки-громнички люди при різних випадках, зокрема, коли хтось не міг умерти, в руки йому давали громничку (коли він не міг її втримати, запалювали її за головою).
Коли хтось вибирався в далеку дорогу (на війну чи за океан), коли по селах лютувала якась пошесть – холера чи мор, коли перший раз ішли орати, коли вперше навесні виганяли худобу в поле, – завжди запалювали свічку-громничку. Коли в хаті водилося нещастя – нею обкурювали довкола хату.
Коли навесні налітала велика буря з громом і блискавками (у народі говорили, що б'ють перуни), то селяни, щоб захистити себе, обійстя і худобу від вогняних блискавиць, швидко запалювали свічку-громничку, посвячену в храмі, ставили її перед образами або приліплювали на край сталу і молилися: "Врятуй, Боже Всемогутній, мене від усякого зла". Селяни швидко брали зілля (багнітки, посвячені на квітну неділю і ліщину, якою замаювали вікна й двері на Русаля) з-за образів і кидали у вогонь як жертву Перунові. Вони вірили, що святий дим з торішнього свяченого зілля розганяє хмари.