Домовик — найближчий до людини дух. Він живе в оселі разом із родиною, береже хату, худобу і добробут, а часом і пустує, якщо його не шанують. У народних уявленнях домовик тісно пов’язаний із культом Предків: його вважали першим господарем роду, що й після смерті лишився стерегти рідну хату.
В українських селах про домовика говорили з повагою і навіть пошепки. Його рідко називали прямо, частіше — «хазяїн», «дідусь», «сусідко», «той, що в хаті». Така обережність свідчить, що домовика вважали реальною і сильною істотою.
Як виглядає домовик
Найчастіше домовика уявляли маленьким дідком, порослим шерстю, з бородою. Інколи він з’являвся у вигляді кота, тхора, вужа чи навіть схожим на самого господаря хати. Побачити домовика вважалося знаком: це могло провіщати зміни в родині.
Живе домовик за піччю, під порогом, на горищі або в хліві. Піч, як серце оселі і місце живого вогню, була його улюбленим місцем.
Домовик і культ Предків
Етнографи звертали увагу, що в багатьох уявленнях домовик — це душа предка, засновника роду. Звідси звичай не сідати на поріг, не стукати в піч, не лаятися в хаті: усе це могло образити старого господаря.
Під порогом хати в давнину ховали дари або навіть прах предків, і поріг став межею, яку береже рід. Саме тому через поріг не вітаються і не передають речей. Про шанування Предків на нашому сайті є стаття «Культ Предків».
Як шанували домовика
- Годували. На ніч залишали на столі чи біля печі миску каші, шматок хліба, трохи молока.
- Вітали. Заходячи в нову хату чи повертаючись із далекої дороги, віталися з домовиком.
- Тримали лад. Домовик любить чистоту і злагоду, а сварки, бруд і лінь виганяють його з хати.
- Дбали про худобу. Вважалося, що домовик доглядає коней і корів, заплітає їм гриви; якщо худоба не прижилася, «не до вподоби домовикові».
Переїзд у нову хату
Особливо важливим був переїзд. Домовика не можна було залишити в старій оселі. Господар чи господиня брали жар із печі в горщику, старий віник або постолик і кликали: «Домовику, ходи з нами в нову хату!». У новому домі жар висипали в піч, а першою через поріг пускали кішку чи півня.
Вважалося, що без домовика нова хата буде холодною і нещасливою, а покинутий домовик тужитиме і може навіть шкодити новим мешканцям.
Коли домовик сердиться
Ображений домовик стукає вночі, ховає речі, лякає худобу, плутає гриви коням, тисне сонну людину. Щоб помиритися з ним, треба було навести лад, залишити частування і ласкаво попросити вибачення.
А от якщо домовик «душив» уночі, у нього питали: «На добре чи на лихе?». Вірили, що він дасть знак і попередить про майбутні зміни в родині.
Свято домовика
У народному календарі є день, коли домовика особливо вшановували, — Іменини Домовика. Його годували святковими стравами, просили берегти хату і рід. Детальніше про свято — у статті «Іменини Домовика».
Домовик сьогодні
Навіть у міській квартирі можна зберегти давній звичай: привітатися з оселею після повернення, підтримувати в ній лад, не сваритися, залишити шматок хліба на свято. Йдеться не про забобон, а про ставлення до дому як до живого простору, що береже родину.
Домовик — це образ тепла рідної хати і пам’яті про тих, хто жив тут до нас. Шануючи його, ми шануємо свій Рід і свою оселю.

Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.