Докучаївська печера

Однією з унікальних і найцікавіших пам’яток духовної культури українців можна вважати печерний храм-святилище наших пращурів, який існував на терені нинішньої Донецької області вже близько 5 тисяч років тому.

У 1973 році в одній з балок річки Суха Волноваха, біля міста Докучаївська, археологи віднайшли печеру, на склепінні та стінах якої збереглися прадавні зображення, виконані червоною вохрою. Крім власне стилізованих малюнків, привертають увагу їхні розташування та глибокий сакральний зміст, що відображають світогляд і вірування населення донецьких степів доби енеоліту-бронзи.

У центрі композиції, на стелі, зображений подвійний хрест, який обертається за рухом Сонця і символізує небесне світило, вогонь. Хрест нагадує свастику, яка була в наших предків на означення добробуту та щастя. Всі інші зображення у печері зорієнтовані на цей головний солярний знак за сторонами світу. Рогато-копитна тварина, що поважно схилилася перед деревом, нагадує подібний сюжет вирізьбленого зображення оленя й жерця біля Дерева Життя зі стародавнього храму Рідної Віри у с. Буша на Поділлі. Це є свідченням усталеності та єдності певних релігійних переконань предків українського народу, незважаючи на часову та теренову віддаленість обох пам’яток.

У печері зображення цієї тварини (оленя) з південного боку теж співвідноситься з чоловічим персонажем, які протиставлені образу жінки на північному боці поруч із водоплавним птахом. Водоплавні птахи (лебідь, качка, гуска) часто фігурують у космогонічних міфах давніх арійських народів про сотворення Всесвіту.
На сонячний знак у центрі також зорієнтовані зображення бика і рала на зораній смузі землі. Бик, пов’язаний із культом плодючості, а також із вишнім небесним світом, є присутнім і в наскальному мистецтві Кам’яної Могили поблизу Мелітополя.

Цікавим є зображений човен, спрямований у печерному храмі із заходу на схід. Символіка човна, орієнтована на схід сонця, покладена в основу архітектури майже всіх релігійних споруд стародавнього світу. Ця традиція була запозичена пізніше й християнством – олтар знаходиться у східній частині церковних споруд.

Вхід у печеру – зі східного боку, так що прадавні жерці, відправляючи священнодійства, могли спостерігати сходження сонця на виднокрузі.

Під час дослідження печери археологами було знайдено важку кам’яну сокиру.

Від першої камери, де знаходяться розглянуті зображення, восьмиметровий коридор колись вів до другої. Ще невідомо, які знахідки чекали б на дослідників там, адже через зсув грунту доступ туди наразі неможливий.

Нажаль, ця непересічна історична та релігійна пам’ятка нашого народу зараз постає в напівзруйнованому стані і негайно потребує реставрації, захисту й охорони. Адже їй може загрожувати не лише природний фактор, але й “шанувальники старовини”, які після відкриття печери масово її відвідали та спричинили сакральному живопису часто непоправні пошкодження.

Підготував Станіслав ВЛАСОВ,
м. Горлівка