Боротьба церкви з українськими звичаями

Як бачимо, стародавні Свята не позникали безслідно, не були остаточно згладжені, але вперто позоставалися й за часів Християнства, і дійшли аж до нашого часу. Християнство остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім обрядам і прив’язавши стародавні Свята до певне окреслених дат Свят християнських.

Різні народні свята, а пізніше й Свята церковні переповнені найрізнішими звичаями та повір’ями, які сягають ще доісторичних, дохристиянських часів. І повно гадань, які прив’язуються до тих чи інших Свят.

Дуже багато всього цього постало з глибокої давнини і не в Україні. Проти цих звичаїв, повір'їв та ворожби завжди виступала Церква, звучи це ідольським. Звичайно, багато зникло з життя, але багато ще й позосталося.

Церква завжди виступала проти різних домішок до християнських Свят, і до цього прямували її головно два Канони VI Вселенського Собору, т. зв, Трульського. Це Канони 61 і 62, які міцно берегла вся Православна Церква.

Ось 61- й й Канон: «Ті, хто віддається ворожбитам, або так званим стоначальникам (так звалися старші волхви), або іншим таким, щоб вивідати від них, що ті схочуть їм відкрити, згідно з попередніми про них постановами, нехай підпадають Правилу шестилітньої епітимії.

Ту ж епітимію накладаємо й на тих, хто водить ведмедиць або інших худобин на посміховище і на шкоду простим людям, і, єднаючи обман з безумством, ворожать про щастя, про Долю, про родовід, і багато подібного.

Так само й т. зв. хмарогонів, заклинателів, вироблювачів охоронних талісманів і знахарів.

А тих, що закостеніли в цьому і не відходять від цих згубливих і поганських видумок, постановляємо зовсім викидати з Церкви, як і Священні Правила наказують. «Бо яка спільність у світла з тьмою», як каже Апостол. Або яке єднання Церкви Божої з ідолами? Або що спільного у вірного з невірним? Яка згода в Христа з белійяаром?» (2 Кор. 6. 14–16).

А ось поширення й продовження попереднього, Канон 6 2: «Так звані Календи чи Вoта, Врумалія і народне збіговище першого дня місяця березня прагнемо викинути зовсім з життя вірних.

Також викидаємо І всенародні жіночі скакання (танці), що можуть приносити велику шкоду та погубу, так само й на честь богів, як ложно звуть так елліни, чоловічі чи жіночі скакання та обряди, чинимі за звичаєм стародавнім, але чужим християнам.

І постановляємо: Жодному мужчині не одягатися в жіночу одіж, ані жінці в мужеську одіж. Не носити масок комедійних або сатиричних, або трагічних. При вичавлюванні винограда в чавилах не виголошувати паскудного імені Діониса. І при наливанні вина в бочки не реготати. І з невігластва чи з марноти не робити того, що належить до диявольського обману.

А тому тих, хто відтепер наважиться чинити що з вищесказаного, коли вони клирики — наказуємо викидати з Священного Чину, а коли миряни — вилучати з церковної спільноти».

До цього Канону подаються такі вияснення: «Під назвою Календ забороняється святкування 1-го дня кожного місяця, зо звичаями і забавами, посталими від язицтва. Під назвою Вота — це залишки язицького святкування на честь Пана. Під назвою Врумалія — залишки святкування на честь поганського божка Діониса чи Вакха, якого одна з назв була Вромій».

Канони Вселенських Соборів користувалися в Православній Церкві глибокою пошаною, тому Церква й постійно виконувала їх.

Ці два Канони мали величезне основне значення у викоріненні дохристиянських вірувань у всьому. Християнському світі, а в тому і в нас.

http://kolovolhviv.top/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0-%d0%b1%d0%b5%d0%b7-%d1%96%d1%81%d1%83%d1%81%d0%b0/%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%be%d1%82%d1%8c%d0%b1%d0%b0-%d1%86%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b2%d0%b8-%d0%b7-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%bc%d0%b8-%d0%b7%d0%b2%d0%b8%d1%87%d0%b0/

Іван Огієнко (митрополит Іларіон)