Богит

 Серед скульптурних експонатів Краківського музею в Польщі, безперечно одним із найцінніших і найцікавіших є так званий Збруцький ідол (образ) з України. Потрапив він сюди давно, ще тоді коли Краків входив до складу Австрійської імперії, східний кордон якої з Росією проходив уздовж р. Збруч.Статуя Збруцького Рода-Святовита в Краківському музеї
Якось у 1848 р., коли рівень води в річці Збруч після великої засухи дуже знизився, на її поверхні з’явився дивний предмет, що трохи нагадував гуцульський капелюх. Першими його помітили австрійські солдати прикордонної служби. Яке ж було їх здивування, коли виявилося, що цей капелюх кам’яний і висічений на вершині стовпа з каменю. Нижня частина стовпа сховалася під водою, в товщі річкового мулу. Через воду можна було помітити, що шапка на стовпі вивершує якусь давню чотирилику статую. Три пари волів знадобилося місцевому поміщику, щоб витягти стовп із води на берег.

Знахідкою зацікавився місцевий краєзнавець М. Потоцький, який відразу зрозумів визначну наукову цінність знахідки, що дістала згодом назву „Збруцького ідола”. І 1851 р. скульптура була перевезена до Кракова, де зберігається й досі. Ідол викликав великий інтерес у науковому світі і не випадково. Адже це був перший знайдений на слов’янських землях древній образ Бога, виконаний з такою високою художньою майстерністю. Чотириликі слов’янські образи були відомі з давніх письмових джерел. Один із образів Бога Святовита був описаний, зокрема, середньовічним автором Саксоном Германським. Таку статую він бачив у слов’янському капищі Аркона на острові Рюген у Прибалтиці.
Збруцький образ – це кам’яний стовп заввишки близько 3 м, квадратний в поперечному перетині. Його вивершує голова з чотирма обличчями під спільною гостроверхою шапкою, облямованою знизу, мабуть, хутром. Обличчя дивляться на чотири боки, їх овал, очі, ніс, рот позначені схематично, але досить виразно. Лики дещо розрізняються за розміром. Стовп з усіх чотирьох сторін на всю висоту покритий різьбою.
Хоча зображення різних сторін у багатьох відношеннях повторюються, все-таки вдається виділити лицеву частину статуї, бічні і тильну її сторони.
З усіх боків рельєф чітко розпадається на три яруси – верхній, середній і нижній. Найвиразнішим і найзмістовнішим тут є, безперечно, зображення верхнього ярусу, де з усіх боків висічені людські постаті, підперезані спільним поясом. Положення рук у всіх фігур однакове: кисть правої піднесена до грудей, а лівої – спущена до живота. Фігури одягнені в довгополі “сорочки”, з-під яких виглядають короткі, досить тонкі ніжки. У зображеннях на лівій грані вони чомусь не висічені. У двох випадках позначені жіночі груди. Збруцький Род-Святовит з різних сторінОдна з жіночих постатей, що на лицевій грані стовпа, в правій руці тримає ріг достатку, а друга, праворуч від першої, – невелике кільце. Під поясом чоловічої фігури на лівій грані каменя зображена шабля і фігура коня.

Середній ярус зображень на стовпі представлений чотирма невеликими людськими фігурами з розведеними в сторону руками. Вони всі разом немов танцюють. Серед них також дві чоловічі постаті. Зміст рельєфу нижнього ярусу і його архітектоніка помітно відрізняються від зображень середнього і верхнього. Тут вирізано лише одну людську фігуру, що стоїть на колінах. На своїх плечах вона тримає весь тягар верхніх ярусів. Велике рельєфне вусате обличчя вирізьблене на лицевому боці каменю, а зігнуті в колінах ноги – на бічних його гранях. Тут же ще є по одній личині: вони аналогічні першій, але дещо менших розмірів.
Нема сумніву в тому, що Збруцький образ передає нам складний світогляд наших предків, який представлений трьома сферами буття: верхнім – небесним, середнім – земним , нижнім – підземним.
Слід зауважити, що Збруцький образ був не єдиною скульптурою такого роду в Подністров’ї. В науці є відомості про те, що із тієї самої річки Збруч поблизу с. Лопушани в середині ХІХ ст. видобули ще один аналогічний кам’яний стовп з різьбою. Проте за наказом місцевого юдо-християнського священика цей образ Бога був розбитий. Залишився лише його п’єдестал з майстерно висіченими на ньому ногами знищеної скульптури. А зберігся він тому, що на ньому встановили хрест.

Святилище на горі Богит

Ще 1848 р. краєзнавець Потоцький, оглядаючи береги Збруча поблизу місця знахідки кам’яного образу Рода (Святовита), висловив думку, що він спочатку міг стояти на одній із прибережних висот, що носить назву Богит. Достовірність цієї здогадки була доведена лише в наПлан городища-святилища на горі Богитш час експедицією, що працювала під керівництвом докторів історичних наук І.П.Русанової і Б.О.Тимощука.
І ось відкрито ще одне древньослов’янське святилище на горі Богит, поблизу с. Городниця, Гусятинського району Тернопільської області. В перших закладених тут шурфах була виявлена кераміка скіфів – це було давнє городище. І хоч історики-дослідники відокремлюють слов’ян від скіфів, та ми можемо з впевненістю сказати, що святилище на горі Богит існувало від скіфських часів і воно має безпосереднє відношення до наших предків. І цьому підтвердження дає Велесова книга, в якій зазначений скіфський період має пряме відношення до слов’ян-русів. В пізніші часи святилище-городище було поновлено і робити висновки про зміну народів не має підстав.

На найвищому місці городища-святилища було споруджено капище-площадка значних розмірів (70х50 м). Центральною спорудою тут був вівтар – підвищення поперечником 9 м, викладене із каменю. В центрі нього розчищена квадратна яма, оточена плоскими каменями. Не важко уявити радість і хвилювання учасників розкопок, коли було встановлено, що величина і конфігурація цієї заглибини в центрі п’єдестала повністю відповідає розмірам нижньої частини Збруцького образу. Сумнівів не було. Так саме тут Збруцький образ у давнину вивершував святилище на горі Богит. Ймовірно, цей Бог і дав назву горі – Богит. До речі, як і назва урочища Пирин, де знаходився храм Перуна.
На городищі також виявлені цілий ряд невеликих напівземлянок, довге наземне житло. У підніжжя городища-святилища на горі Богин знаходився курганний могильник, а навколо – кілька ранньослов’янських селищ. Саме мешканці цих селищ близьких і далеких, піднімалися на священну гору Богит, щоб вклонитися встановленому тут образу Божому і принести йому жертви.

Навколо п’єдесталу з чотириликим образом Бога на горі Богит розкопано, як і на Пирині, вісім жертовних ям. А трохи далі виявлено ще одну культову споруду дещо менших розмірів, ніж п’єдестал для образу Бога. Обкладено це підвищення теж каменем, а в середині залишена велика яма, заповнена жертвоприношеннями. На горі Богит розкопано також дві загадкові досить великі ями площею до 10 кв. м. Обидві вони висічені в скалі, одна на глибині майже 5, а друга більше 6 м. Тут, як і в інших культових ямах-святилищах, виявлені рештки жертвоприношень – кістки тварин, фрагменти слов’янської кераміки X–XII ст., а також прикраси у вигляді уламків скляних браслетів тощо.
Останнім часом район роботи археологічних експедицій значно розширений. Розкопки, зокрема перенесені на сусідню гору – Звенигород, де виявлені залишки ще одного давньослов’янського святилища з трьома капищами і жертовними ямами навкруги. На кам’яних п’єдесталах горіли вогні, тут приносились дари Богам. Знайдені тут срібні каблучки, скляні браслети, замки, ключі, сокири, стріли, коси, ножиці.

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку і стояв на горі Богит до початку XIII ст. Потім його зняли, обережно (на ньому немає жодних пошкоджень) перенесли за півтора кілометра до р. Збруч і сховали у воду, де він знаходився до XIX.
Бог начебто вмер, покладений на збереження до водної жіночої стихії – прийде час і він знову воскресне на нашій благословенній Землі.
Цей час прийшов. Ми відродимо Рідну Православну Віру і на наших горах будуть стояти образи Рідних Богів і будуть палати Священні Вогні. Слава Рідним Богам!