Новий рік (Василь). 1 січня

Новий рік (Василь). 1 січня


Новий рік завжди є найбажанішим святом у кожній родині. З ним пов'язують сподівання на краще, завбачують добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових та садовини, приплід худоби, здоров'я на людей. Найпишніше відзначаються новорічні дійства напередодні, тобто опівночі. Цей час називають чародійним, оскільки для віруючих розвидняється небо і вони можуть просити Бога усе, що їм забагниться.

У новорічну ніч переважно не сплять. За повір'ям, вночі шугають різні злі сили по світу і тим, що сплять, можуть заподіяти лихо. Також у цю ніч відкриті небеса. [4, 128].

За своєю структурою свято Нового року, або Василя можна поділити на три основні частини обрядодійств: народження, весілля і поховання. Ці частини переплелися між собою і зараз складно визначити чітку послідовність між діями, але вона дуже важлива для осягнення світобачення предків і дасть можливість зрозуміти значення прадавнього календаря.

Перш за все, Новий рік є святом народження Нового місяця або святом Василя. На зразок заміни вогонь-огонь, можна записати Василь-Осиль, що близько до «оселі», «села» (у греків Селена – Богиня місяця). До Василя близькі слова «весь» (село), «всі». Це давнє ім'я пов'язане також з індуською кастою вайшів, тобто селян, які за арійською міфологією утворилися із черева (стегон) першолюдини Пуруші [2, 73].

Місяць виступає фалічним символом, що пов'язано з чоловічою «силою», насінням. На православних хрестах (див. Дерево Всесвіту) у нижній частині (коріння – Нава) є зображення місяця, що є означенням потойбічного (нижнього) світу. В храмі цьому місцю відповідає західна частина, там де «всі» збираються.

Недаремно саме в цей день (1 січня) юдо-христосівці святкують «Обрізання Господнє» (на восьмий день від народження, згідно з юдейським обрядом) [3, 343]. В Біблії не написано, коли народився Ісус. Це свято було встановлено на зимове сонцестояння (народження Сонця-Коляди), яке споконвіку ушановували арійські народи. Так як у наших народів немає звичаю обрізати крайню плоть, то треба припустити, що саме на восьмий день до «оселі» приходили, щоб обдарувати новонародженого – його обсипали зерном і грошима на здорове і багате життя.

Досить виразні паралелі можна провести й між обрядом «Весілля» та святами Миланки (31 грудня) і Василя (1 січня), коли хлопець переодягається дівчиною Миланкою, а юнка – хлопцем Василем (весільний ритуал перевдягання). Ряджені бешкетують, тому, за звичаєм, від таких гостей потрібно відкупитися, інакше вони зроблять повне безладдя в оселі.

Звичайно перевдягання хлопця в дівчину і навпаки нагадує нам весільних циган-ряджених, дослівно – «це ганьба» (ряджені начіпляють на себе статеві ознаки жінки і чоловіка). Тобто ті, що відтворюють ганебний (нижній, потойбічний світ) вчинок, де все перевертається, тому молода стає сонцем, а молодий – місяцем (зазвичай ці символи діють навпаки). Нижній світ вночі виглядає як такий, що висить над землею в перевернутому стані. Це наче Світове Дерево з гілками донизу, а корінням догори. [6, 21].

Тому в сучасних обрядах ми бачимо білий одяг нареченої і темний – нареченого. Цигани, як народ, отримали це прізвисько за свою ганебну поведінку у більш цивілізованому суспільстві, що нагадує ряджених-бешкетників на весіллях.

Треба зазначити, що у рідновірів немає різкого дуалізму, а є світоглядний, в якому Верхній світ представлений батьком Сварогом, а нижній матір'ю Рожаницею (Рогань), тобто Слава (Сва) – гора, Ганьба – низ. Обидві частини разом – це Всевишній Род – яйце-Всесвіт.

Як зазначає О. Знойко у містеріях з Василем – Місяцем і Маланкою – водою та в забавах з щедровечірніми весільними парами провіщаються наступні комічні події. У Вавилоні з дня одруження богині вод Бау з богом Сонця Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. [1, 219].
Також треба зазначити, що на Новий рік двір зорюють плугом. Двір співвідноситься з жіночим лоном, а плуг з чоловічим прутнем, тому це є шлюбний обряд. Після оранки відбувається засівання-запліднення поля (двору).

Про взаємини між чоловіком і жінкою співається в українських весільних і сороміцьких піснях, наприклад:

Ой піду я темним лугом,
Оре милий своїм плугом,
Чужа мила поганяє,
І к сонечку промовляє:
Помож, Боже, чоловіку,
Щоб так орав поколь віку.

Тепер розглянемо в Новорічному святі поховальний обряд. За легендами, перед Різдвом «старе сонце» вмирало, а на дев'ятий день (1 січня) воно відправлялося у човні-місяці рікою (течія часу – «рік») до Раю, тобто відбувався похорон (Хорс – Бог місяця у слов'ян, Харон – перевізник мертвих через річку смерті у греків). Час, коли човен пішов у Вічність, ми можемо вважати відліковим. За українським звичаєм похорон супроводжувався засіванням на “життя вічне”, тому й на Новий рік засівають оселю на добробут, незважаючи на те, що надворі зима. [5, 51].

Водіння кози на Новий рік також має відношення до описаних обрядодійств. Слово «коза» пов'язано зі смертю і відродженням. Х (ксі) – косий хрест є символом місяця і потойбічного світу. Роги кози – це місяць, а напередодні старий місяць має зникнути (коза вмирає) і народжується новий місяць (коза оживає). Коса – це знаряддя Смерті, а також заплетені у вічність (див. меандричні символи) волосся жінки (Волос-Велес провідник в потойбіччя), козак (косак) – воїн, життя якого знаходиться на волосині, тобто він стоїть на межі життя і смерті, він носить косу.

Катерина (Касарина, Кася) – жіноче ім'я, яке пов'язане з Богинею Долею, що пряде нитку життя. Не складно побачити в цьому імені слово «косар», який виходить на поле, як воїн, і скошує жито. А частина ім'я «кат» – пов'язана з такими словами як кат, катівник (мучитель), каторга (заслання на примусові роботи або назва великого гребного човна, на якому працювали раби – чомусь пояснюють це слово від типу турецького човна). Кіт (кот, киця, кися) – тварина потойбічного світу – супроводжує козу в обрядодійстві. Крім того, про пологи кози кажуть «окотилася». Такі жіночі імена як Марія, Ганна також пов'язані зі смертю і народженням, бо означають приналежність до Матері-Землі, в якій Сонце вмирає і виганяється (народжується). Так і людина, за вірою предків відправляється до лона Матері-Землі після смерті і з Неї, через запліднення Батька-Неба, відроджується у наступному поколінні. Поховання й має символізувати поєднання Батька-Неба (стела, хрест) і Матері-Землі (могила – символ жіночого лона).

В обрядодійствах з водіння кози застосовується вивернутий (волосатий) кожух, в якого одягають «козу». На вивернутий кожух кладуть новонароджену дитину або садовлять молодих.

В цих обрядах проглядається культ продовження роду. Тому обряди народження, весілля і поховання супроводжуються відповідним засіванням. Закиди окремих дослідників, що не можна засівати взимку є невірними, бо ці діє можуть проходити протягом усього року. Тому ми маємо у нашому звичаєвому календарі відповідники святу Василя: Проводи (мається на увазі в потойбічний світ, яке відбувається в човні-місяці) – 1 квітня – Новий рік в Ірані; Похорон Ярила (Косьми і Дем'яна – космос і демон – два кінця човна) – 1 липня – Новий рік в Єгипті; Покрова (покриття після смерті померлого, початок періоду весіль) – 1 жовтня. Всі ці свята припадають на 9 день від смерті попереднього прояву Сонця.

Як бачимо зимовий Новий рік має чітку міфологічну прив'язку і немає наразі особливої потреби переносити його на молодика близько 1 березня (літописний Новий рік) чи на 21 березня (?), як це робиться в деяких рідновірських течіях. Це призводить до плутанини і невідповідності з державним стилем. До того ж після відзначення Нового року за цими датами, всі наступні свята у громадах святкують за григоріанським (державним) календарем, що повністю ставить під сумнів доцільності таких дій.

Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Калайда Г.І. «Рігведа» для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ч 1. – Ню Йорк, Рим: Василіан, 1982. – 493 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
6. Серяков М. Рождение вселенной. Голубина книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576.

Сосна, ялина (смерека)
Ми Новий рік святкуємо узимку, а це вічнозелені дерево є символом Всесвіту для цього періоду року. На нього чіпляються іграшки, гірлянди наче зірки на нічному небі. [1, 50].

Новий рік об'єднує в собі кілька свят: це 8-й день від народження нового прояву Сонця і 9-й день від смерті старого, а також божественне весілля. В цих обрядах, які мають деякі спільні ознаки, за звичаєм використовують сосну чи ялину (смереку) в залежності, що росте на території. В обрядових піснях також оспівуються ці дерева, наприклад:

На Горі Сосна Золоторясна
Під тов Сосною Срібна Колиска
Колише ся в Ній Гречная Панна
Колишуть Єї Три Молодчики. [2].

Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій соснонці сив сокіл сидів, Дажбоже! [3, 5].

В дорогу, буяри, в дорогу,
Та рубайте ялину здорову,
Та рубайте ялину-деревце
Молодій Марусі на гільце. [4].

Аналогічно до весняного прикрашання зеленню оселі, хвоя наповнює узимку нашу хату гарним духом, а з ним до нас приходять душі Предків. Закликаємо все ж берегти природу і цілі дерева не ставити до оселі, а тільки гілочки від нього. А дерево можна посадити у дворі, щоб воно радувало нас не тільки на свято, а й завжди.

Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. На Горі Сосна Золоторясна. Колядка стародавня. — www.pisni.org.ua/songs/430939.
3. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 40 с.
4. Плетіння гільця. – vesillya.in.ua/pletinnya-gilcya.

Засівання
Хлопці ходять по хатах засівати до сходу сонця. Вони набирають у мішечок або в рукавицю змішаних зерен: жито, пшениця, горох, просо та інше, і в кожній хаті обсипають цими зернами господаря і хату, промовляючи:

— На щастя, на здоров'я, та нове літо;
— Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю;
— Добридень, будьте здорові з Новим роком; [4, 5]

— Сію, вію, посіваю – з Новим роком поздоровляю;
— Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця. З Новим роком будьте здорові; або таку приказку:

Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, сочевиця
І всяка пашниця.
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік,
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком
Поздоровляю!

Хлопці можуть підготувати і невеличку виставу, наприклад:

1 сівач: Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті. (Посіває зерном).

2 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м'ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі! (Посіває).

3 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
Сієм зерном ваговитим
Добрим людям працьовитим,
Не з сівалок, а з долоні,
По долівці, по ослоні,
Посіваєм в кожній хаті,
Будьте радісні, багаті.
Сієм густо, перехрестям
На добробут людям чесним.
Промовляєм з кожним кроком,
З новим щастям, з Новим роком!

Господар: Вам й батькам вашим цього ж бажаємо. Дякуємо за віншування, ростіть здорові та веселі на втіху батькам.

Господиня: Хай звеличить вас святе Сонце,
Осяють яснії зорі!
Будьте багаті, як земля,
Здорові, як вода,
Милі, як місяць! (Пригощає всіх).

Іноді посівальники водять з собою парубка, перевдягнутого козою:

Го-го, коза, го-го, сіра,
Ой розходилася, розвеселилася,
При свому двору, при господару!
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там життя сім куп,
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом.

Головного засівальника запрошують сісти на лаві, кажучи: «Сідай же у нас та посидь, щоб усе добре у нас садилось: кури, гуси, качки, рої і старости». [3].

При засіванні дівчата і хлопці ловлять зерна і по ним гадають: якщо число зерен виявиться парне, то дівчина вийде заміж, і навпаки. Зерна, якими засівали, господарі ретельно збирають і зберігають до посіву, і тоді з іншим насінням кидають в землю. Частину їх також дають курям, думаючи, що від цього вони будуть частіше нести яйця. [4, 5].

Якщо діти засівають удосвіта, то після Богослужіння роблять це і дорослі, одвідуючи одне одного. При цьому була одна відмінність – зерном не засівають оселю, а потрушували господарів, приказуючи:

Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, –
Коноплі під стелю, а льон до коліна,
Щоб у вас, онуків Дажбожих, голова не боліла.
Будьте здорові. З новим роком.
Дай, Боже! [2, 29].

Степан Килимник зауважує, що «посівне» зерно мусить з'їсти лише птиця, бо в яйці є зародок життя, як і в зерні, у яйці птиці є соняшна сила, яка є доброю й прихильною до людини, а птиця є близькою до неба – вона підіймається у повітрі, у небо. [1, 130].

Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
2. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського народу. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
4. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн. – Кн2. – К.: Мистецтво, 1995 – 124 с.

Світовит Пашник,
Волхв РПК

svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
джерело

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.

    КОШИК

    Усього: 13000 грн.

    Оформити замовлення Оформити замовлення

    зв'язатися з нами

    Вкажіть ваші дані і ми зв'яжемося з вами, також можете зателефонувати або надіслати повідомлення!!!

    viber whatsapp telegram

    авторизація