У новорічну ніч переважно не сплять. За повір'ям, вночі шугають різні злі сили по світу і тим, що сплять, можуть заподіяти лихо. Також у цю ніч відкриті небеса. [4, 128].
За своєю структурою свято Нового року, або Василя можна поділити на три основні частини обрядодійств: народження, весілля і поховання. Ці частини переплелися між собою і зараз складно визначити чітку послідовність між діями, але вона дуже важлива для осягнення світобачення предків і дасть можливість зрозуміти значення прадавнього календаря.
Перш за все, Новий рік є святом народження Нового місяця або святом Василя. На зразок заміни вогонь-огонь, можна записати Василь-Осиль, що близько до «оселі», «села» (у греків Селена – Богиня місяця). До Василя близькі слова «весь» (село), «всі». Це давнє ім'я пов'язане також з індуською кастою вайшів, тобто селян, які за арійською міфологією утворилися із черева (стегон) першолюдини Пуруші [2, 73].
Місяць виступає фалічним символом, що пов'язано з чоловічою «силою», насінням. На православних хрестах (див. Дерево Всесвіту) у нижній частині (коріння – Нава) є зображення місяця, що є означенням потойбічного (нижнього) світу. В храмі цьому місцю відповідає західна частина, там де «всі» збираються.
Недаремно саме в цей день (1 січня) юдо-христосівці святкують «Обрізання Господнє» (на восьмий день від народження, згідно з юдейським обрядом) [3, 343]. В Біблії не написано, коли народився Ісус. Це свято було встановлено на зимове сонцестояння (народження Сонця-Коляди), яке споконвіку ушановували арійські народи. Так як у наших народів немає звичаю обрізати крайню плоть, то треба припустити, що саме на восьмий день до «оселі» приходили, щоб обдарувати новонародженого – його обсипали зерном і грошима на здорове і багате життя.
Досить виразні паралелі можна провести й між обрядом «Весілля» та святами Миланки (31 грудня) і Василя (1 січня), коли хлопець переодягається дівчиною Миланкою, а юнка – хлопцем Василем (весільний ритуал перевдягання). Ряджені бешкетують, тому, за звичаєм, від таких гостей потрібно відкупитися, інакше вони зроблять повне безладдя в оселі.
Звичайно перевдягання хлопця в дівчину і навпаки нагадує нам весільних циган-ряджених, дослівно – «це ганьба» (ряджені начіпляють на себе статеві ознаки жінки і чоловіка). Тобто ті, що відтворюють ганебний (нижній, потойбічний світ) вчинок, де все перевертається, тому молода стає сонцем, а молодий – місяцем (зазвичай ці символи діють навпаки). Нижній світ вночі виглядає як такий, що висить над землею в перевернутому стані. Це наче Світове Дерево з гілками донизу, а корінням догори. [6, 21].
Тому в сучасних обрядах ми бачимо білий одяг нареченої і темний – нареченого. Цигани, як народ, отримали це прізвисько за свою ганебну поведінку у більш цивілізованому суспільстві, що нагадує ряджених-бешкетників на весіллях.
Треба зазначити, що у рідновірів немає різкого дуалізму, а є світоглядний, в якому Верхній світ представлений батьком Сварогом, а нижній матір'ю Рожаницею (Рогань), тобто Слава (Сва) – гора, Ганьба – низ. Обидві частини разом – це Всевишній Род – яйце-Всесвіт.
Як зазначає О. Знойко у містеріях з Василем – Місяцем і Маланкою – водою та в забавах з щедровечірніми весільними парами провіщаються наступні комічні події. У Вавилоні з дня одруження богині вод Бау з богом Сонця Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. [1, 219].
Також треба зазначити, що на Новий рік двір зорюють плугом. Двір співвідноситься з жіночим лоном, а плуг з чоловічим прутнем, тому це є шлюбний обряд. Після оранки відбувається засівання-запліднення поля (двору).
Про взаємини між чоловіком і жінкою співається в українських весільних і сороміцьких піснях, наприклад:
Ой піду я темним лугом,
Оре милий своїм плугом,
Чужа мила поганяє,
І к сонечку промовляє:
Помож, Боже, чоловіку,
Щоб так орав поколь віку.
Тепер розглянемо в Новорічному святі поховальний обряд. За легендами, перед Різдвом «старе сонце» вмирало, а на дев'ятий день (1 січня) воно відправлялося у човні-місяці рікою (течія часу – «рік») до Раю, тобто відбувався похорон (Хорс – Бог місяця у слов'ян, Харон – перевізник мертвих через річку смерті у греків). Час, коли човен пішов у Вічність, ми можемо вважати відліковим. За українським звичаєм похорон супроводжувався засіванням на “життя вічне”, тому й на Новий рік засівають оселю на добробут, незважаючи на те, що надворі зима. [5, 51].
Водіння кози на Новий рік також має відношення до описаних обрядодійств. Слово «коза» пов'язано зі смертю і відродженням. Х (ксі) – косий хрест є символом місяця і потойбічного світу. Роги кози – це місяць, а напередодні старий місяць має зникнути (коза вмирає) і народжується новий місяць (коза оживає). Коса – це знаряддя Смерті, а також заплетені у вічність (див. меандричні символи) волосся жінки (Волос-Велес провідник в потойбіччя), козак (косак) – воїн, життя якого знаходиться на волосині, тобто він стоїть на межі життя і смерті, він носить косу.
Катерина (Касарина, Кася) – жіноче ім'я, яке пов'язане з Богинею Долею, що пряде нитку життя. Не складно побачити в цьому імені слово «косар», який виходить на поле, як воїн, і скошує жито. А частина ім'я «кат» – пов'язана з такими словами як кат, катівник (мучитель), каторга (заслання на примусові роботи або назва великого гребного човна, на якому працювали раби – чомусь пояснюють це слово від типу турецького човна). Кіт (кот, киця, кися) – тварина потойбічного світу – супроводжує козу в обрядодійстві. Крім того, про пологи кози кажуть «окотилася». Такі жіночі імена як Марія, Ганна також пов'язані зі смертю і народженням, бо означають приналежність до Матері-Землі, в якій Сонце вмирає і виганяється (народжується). Так і людина, за вірою предків відправляється до лона Матері-Землі після смерті і з Неї, через запліднення Батька-Неба, відроджується у наступному поколінні. Поховання й має символізувати поєднання Батька-Неба (стела, хрест) і Матері-Землі (могила – символ жіночого лона).
В обрядодійствах з водіння кози застосовується вивернутий (волосатий) кожух, в якого одягають «козу». На вивернутий кожух кладуть новонароджену дитину або садовлять молодих.
В цих обрядах проглядається культ продовження роду. Тому обряди народження, весілля і поховання супроводжуються відповідним засіванням. Закиди окремих дослідників, що не можна засівати взимку є невірними, бо ці діє можуть проходити протягом усього року. Тому ми маємо у нашому звичаєвому календарі відповідники святу Василя: Проводи (мається на увазі в потойбічний світ, яке відбувається в човні-місяці) – 1 квітня – Новий рік в Ірані; Похорон Ярила (Косьми і Дем'яна – космос і демон – два кінця човна) – 1 липня – Новий рік в Єгипті; Покрова (покриття після смерті померлого, початок періоду весіль) – 1 жовтня. Всі ці свята припадають на 9 день від смерті попереднього прояву Сонця.
Як бачимо зимовий Новий рік має чітку міфологічну прив'язку і немає наразі особливої потреби переносити його на молодика близько 1 березня (літописний Новий рік) чи на 21 березня (?), як це робиться в деяких рідновірських течіях. Це призводить до плутанини і невідповідності з державним стилем. До того ж після відзначення Нового року за цими датами, всі наступні свята у громадах святкують за григоріанським (державним) календарем, що повністю ставить під сумнів доцільності таких дій.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Калайда Г.І. «Рігведа» для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ч 1. – Ню Йорк, Рим: Василіан, 1982. – 493 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
6. Серяков М. Рождение вселенной. Голубина книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576.
Сосна, ялина (смерека)
Ми Новий рік святкуємо узимку, а це вічнозелені дерево є символом Всесвіту для цього періоду року. На нього чіпляються іграшки, гірлянди наче зірки на нічному небі. [1, 50].
Новий рік об'єднує в собі кілька свят: це 8-й день від народження нового прояву Сонця і 9-й день від смерті старого, а також божественне весілля. В цих обрядах, які мають деякі спільні ознаки, за звичаєм використовують сосну чи ялину (смереку) в залежності, що росте на території. В обрядових піснях також оспівуються ці дерева, наприклад:
На Горі Сосна Золоторясна
Під тов Сосною Срібна Колиска
Колише ся в Ній Гречная Панна
Колишуть Єї Три Молодчики. [2].
Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій соснонці сив сокіл сидів, Дажбоже! [3, 5].
В дорогу, буяри, в дорогу,
Та рубайте ялину здорову,
Та рубайте ялину-деревце
Молодій Марусі на гільце. [4].
Аналогічно до весняного прикрашання зеленню оселі, хвоя наповнює узимку нашу хату гарним духом, а з ним до нас приходять душі Предків. Закликаємо все ж берегти природу і цілі дерева не ставити до оселі, а тільки гілочки від нього. А дерево можна посадити у дворі, щоб воно радувало нас не тільки на свято, а й завжди.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. На Горі Сосна Золоторясна. Колядка стародавня. — www.pisni.org.ua/songs/430939.
3. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 40 с.
4. Плетіння гільця. – vesillya.in.ua/pletinnya-gilcya.
Засівання
Хлопці ходять по хатах засівати до сходу сонця. Вони набирають у мішечок або в рукавицю змішаних зерен: жито, пшениця, горох, просо та інше, і в кожній хаті обсипають цими зернами господаря і хату, промовляючи:
— На щастя, на здоров'я, та нове літо;
— Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю;
— Добридень, будьте здорові з Новим роком; [4, 5]
— Сію, вію, посіваю – з Новим роком поздоровляю;
— Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця. З Новим роком будьте здорові; або таку приказку:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, сочевиця
І всяка пашниця.
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік,
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком
Поздоровляю!
Хлопці можуть підготувати і невеличку виставу, наприклад:
1 сівач: Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті. (Посіває зерном).
2 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м'ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі! (Посіває).
3 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
Сієм зерном ваговитим
Добрим людям працьовитим,
Не з сівалок, а з долоні,
По долівці, по ослоні,
Посіваєм в кожній хаті,
Будьте радісні, багаті.
Сієм густо, перехрестям
На добробут людям чесним.
Промовляєм з кожним кроком,
З новим щастям, з Новим роком!
Господар: Вам й батькам вашим цього ж бажаємо. Дякуємо за віншування, ростіть здорові та веселі на втіху батькам.
Господиня: Хай звеличить вас святе Сонце,
Осяють яснії зорі!
Будьте багаті, як земля,
Здорові, як вода,
Милі, як місяць! (Пригощає всіх).
Іноді посівальники водять з собою парубка, перевдягнутого козою:
Го-го, коза, го-го, сіра,
Ой розходилася, розвеселилася,
При свому двору, при господару!
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там життя сім куп,
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом.
Головного засівальника запрошують сісти на лаві, кажучи: «Сідай же у нас та посидь, щоб усе добре у нас садилось: кури, гуси, качки, рої і старости». [3].
При засіванні дівчата і хлопці ловлять зерна і по ним гадають: якщо число зерен виявиться парне, то дівчина вийде заміж, і навпаки. Зерна, якими засівали, господарі ретельно збирають і зберігають до посіву, і тоді з іншим насінням кидають в землю. Частину їх також дають курям, думаючи, що від цього вони будуть частіше нести яйця. [4, 5].
Якщо діти засівають удосвіта, то після Богослужіння роблять це і дорослі, одвідуючи одне одного. При цьому була одна відмінність – зерном не засівають оселю, а потрушували господарів, приказуючи:
Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, –
Коноплі під стелю, а льон до коліна,
Щоб у вас, онуків Дажбожих, голова не боліла.
Будьте здорові. З новим роком.
Дай, Боже! [2, 29].
Степан Килимник зауважує, що «посівне» зерно мусить з'їсти лише птиця, бо в яйці є зародок життя, як і в зерні, у яйці птиці є соняшна сила, яка є доброю й прихильною до людини, а птиця є близькою до неба – вона підіймається у повітрі, у небо. [1, 130].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
2. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського народу. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
4. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн. – Кн2. – К.: Мистецтво, 1995 – 124 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.