23.12.2018
Вечір напередодні Різдва має назви Святвечір, Багата кутя, Вілія. Щойно на небосхилі з'являється перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на ньому має бути 12 різноманітних пісних страв. Звідси й назва «Багата кутя» чи «Багатий Святвечір».
Степан Килимник пояснює, що дванадцять страв це тому, що протягом року «Місяць Землю оббігає 12 раз». Отже, кожному Місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й Бога врожаю і святі душі дідів-прадідів. А вони покуштувавши всього, дадуть у цьому році іще більший урожай.
Пісні страви мусять бути на Багату Кутю тому, що слов'яни з давніх часів у цей Вечір приносили Богові урожаю – Сонцю – безкровну жертву у усієї рослинності, яку тільки людина вживала, бо це магічні дії – дати повний достаток на Багату Вечерю, усе рослинне багатство. Але разом з Богом урожаю невидимо у цей Вечір та в цю ніч буде оглядати «скотій Бог», якого називали Велесом. А тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не мусить бути крови. [4, 20-21]. Треба зазначити, що до Святого Вечора продовжувався передріздвяний піст і скоромне можна було їсти тільки з наступного дня. Аналогічні заборони були і щодо Великодня.
Дідух.
На різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Добрий вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду! [3, 214].
Дідух символізує культ роду предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо.
Оскільки вважається, на час народин Сонця, тобто на Різдво, духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя та узвар, які є поминальними стравами.
Усі душі померлих вважаються святими, то мусили перебувати в Раю. Тому і сніп, в якому, як вважають, перебувають душі Предків, носить другу назву «Сніп-Рай», «Дідух-Рай». [4, 24].
Велесова Книга повідомляє про ушанування Снопа:
«То Велес учив Праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого» (ВК,8(2)); "І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" (ВК,15б); "І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього" (ВК,24б). [2].
Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його повністю спалюють в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева і молили про добрий урожай, в інших – обмолочують (солому все одно палять) і насіння змішують з тим, яким засівають оселі на Новий рік або тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном.
Обрядові прикраси (павуки, їжаки).
З дебелих житніх стебел нарізуються різних розмірів соломинки. Просовуючи через порожнину нитку, роблять з них різноманітні кубики, пірамідки. За основу беруть найбільшу фігурку. До неї долучають з боків менші (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька маленьких ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотують різнокольоровим папером або ж пацьорками.
Напередодні Різдва «павуків» підвішують до центрального сволока чи на виході напроти дверей. Вони тримаються на довгій волосинці з конячого хвоста (або на нитці) і постійно крутяться, наче живі, завдяки циркуляції повітря.
Ці іграшки названо «павуками» за подібність до цих комах і павутиння, яке вони виплітають. Вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. За народною уявою вони уособлюють працьовитість.
Крім цього, відоме й повір'я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Можливо, їх виготовляють для того, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво.
Поруч з «павуками» сусідяться "їжачки". Їх роблять із тіста або глини. У виліплену форму густо затикають невеличкі колоски, потім все це сушать на комині.
Поміж подвійні вікна вставляються різноманітні прикраси. Вони виготовляються із різновідтінкових стебел соломи, кольорового паперу, через які продівають нитку і підвішують між склом.
Замовляння.
Степан Килимник записав замовляння на Гуцульщині, що промовлялося перед вечерею, вони мали різні варіанти. Після обходу двору господар брав у руки макітру з кутею, а господиня тримала свічку. Зупинившись посеред сіней, чоловік каже:
– Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю їсти!
– Святі наші діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки – усі душі наші-Лада, йдіть з нами вечеряти! (Промовляє тричі).
Жінка додавала:
– Шануємо вас і просимо до господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері зачинялися, а надвірні відчиняє господиня:
– Лихий морозе, буйний вітре, палючі промені, люта буре, лихе й зле – йдіть кутю їсти! (Проказує тричі).
Потім виходить надвір, стає перед порогом і каже:
– Кличу вас!.. Не йдете? Щоб повік-віків не приходили… Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали… Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах, глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить… [4, 29].
Застілля.
На столі обов'язково має бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). До звареного зерна додають солоду. На особливу увагу заслуговує обряд внесення куті, яку зазвичай несе господиня:
– Кутю на покутю, узвар – на базар, а пироги – на торги.
Горщик із кутею ставлять на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик прикривають хлібом та дрібком солі. Після свят частину сіна віддають худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи висиджуватися курчата.
За Святвечірній стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини… Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом'янути предків і запросити їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни. Тому перед тим, як сісти, домочадці дмухали на лаву, «щоб не присісти чиюсь душочку»[1, 17].
Господар називає імена небіжчиків, приказує:
– Хто вмер, той у Наві, а хто живий, той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!
Наступну молитву виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з'їсти по три ложки куті. [6].
Діти несуть вечерю.
Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.
Діти, зайшовши до хати, кажуть: «Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю».
Миску з «Вечерею» ставили на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. [4, 35-36; 5].
Колядування.
Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади такої колядки:
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє Море, Дажбоже!
А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!.. [5].
Різдвяні колядницькі гурти споряджають переважно парубки. Вони заздалегідь вибирають ватага, міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути восьмикутна (шестикутна, семикутна) зірка (звізда), що носив ватаг Береза чи Звіздар (Звіздоноша).
«Звізду», – як зазначає О. Воропай, – роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Звізда прикрашається кольоровим папером і стрічками, іноді в середину вставляють свічку. Те, що всередині величезної зірки горів живий вогонь, означало, що новонароджене Сонце заходить у кожний дім. [7, 141].
Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду. [6].
Література:
1. Борисенко В. Культ предків в обрядах українців // Родовід. – Черкаси: Родовід, 1991. – Ч.2.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7524 (2016). – 40 с.
6. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
7. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Степан Килимник пояснює, що дванадцять страв це тому, що протягом року «Місяць Землю оббігає 12 раз». Отже, кожному Місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й Бога врожаю і святі душі дідів-прадідів. А вони покуштувавши всього, дадуть у цьому році іще більший урожай.
Пісні страви мусять бути на Багату Кутю тому, що слов'яни з давніх часів у цей Вечір приносили Богові урожаю – Сонцю – безкровну жертву у усієї рослинності, яку тільки людина вживала, бо це магічні дії – дати повний достаток на Багату Вечерю, усе рослинне багатство. Але разом з Богом урожаю невидимо у цей Вечір та в цю ніч буде оглядати «скотій Бог», якого називали Велесом. А тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не мусить бути крови. [4, 20-21]. Треба зазначити, що до Святого Вечора продовжувався передріздвяний піст і скоромне можна було їсти тільки з наступного дня. Аналогічні заборони були і щодо Великодня.
Дідух.
На різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Добрий вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду! [3, 214].
Дідух символізує культ роду предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо.
Оскільки вважається, на час народин Сонця, тобто на Різдво, духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя та узвар, які є поминальними стравами.
Усі душі померлих вважаються святими, то мусили перебувати в Раю. Тому і сніп, в якому, як вважають, перебувають душі Предків, носить другу назву «Сніп-Рай», «Дідух-Рай». [4, 24].
Велесова Книга повідомляє про ушанування Снопа:
«То Велес учив Праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого» (ВК,8(2)); "І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" (ВК,15б); "І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього" (ВК,24б). [2].
Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його повністю спалюють в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева і молили про добрий урожай, в інших – обмолочують (солому все одно палять) і насіння змішують з тим, яким засівають оселі на Новий рік або тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном.
Обрядові прикраси (павуки, їжаки).
З дебелих житніх стебел нарізуються різних розмірів соломинки. Просовуючи через порожнину нитку, роблять з них різноманітні кубики, пірамідки. За основу беруть найбільшу фігурку. До неї долучають з боків менші (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька маленьких ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотують різнокольоровим папером або ж пацьорками.
Напередодні Різдва «павуків» підвішують до центрального сволока чи на виході напроти дверей. Вони тримаються на довгій волосинці з конячого хвоста (або на нитці) і постійно крутяться, наче живі, завдяки циркуляції повітря.
Ці іграшки названо «павуками» за подібність до цих комах і павутиння, яке вони виплітають. Вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. За народною уявою вони уособлюють працьовитість.
Крім цього, відоме й повір'я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Можливо, їх виготовляють для того, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво.
Поруч з «павуками» сусідяться "їжачки". Їх роблять із тіста або глини. У виліплену форму густо затикають невеличкі колоски, потім все це сушать на комині.
Поміж подвійні вікна вставляються різноманітні прикраси. Вони виготовляються із різновідтінкових стебел соломи, кольорового паперу, через які продівають нитку і підвішують між склом.
Замовляння.
Степан Килимник записав замовляння на Гуцульщині, що промовлялося перед вечерею, вони мали різні варіанти. Після обходу двору господар брав у руки макітру з кутею, а господиня тримала свічку. Зупинившись посеред сіней, чоловік каже:
– Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю їсти!
– Святі наші діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки – усі душі наші-Лада, йдіть з нами вечеряти! (Промовляє тричі).
Жінка додавала:
– Шануємо вас і просимо до господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері зачинялися, а надвірні відчиняє господиня:
– Лихий морозе, буйний вітре, палючі промені, люта буре, лихе й зле – йдіть кутю їсти! (Проказує тричі).
Потім виходить надвір, стає перед порогом і каже:
– Кличу вас!.. Не йдете? Щоб повік-віків не приходили… Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали… Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах, глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить… [4, 29].
Застілля.
На столі обов'язково має бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). До звареного зерна додають солоду. На особливу увагу заслуговує обряд внесення куті, яку зазвичай несе господиня:
– Кутю на покутю, узвар – на базар, а пироги – на торги.
Горщик із кутею ставлять на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик прикривають хлібом та дрібком солі. Після свят частину сіна віддають худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи висиджуватися курчата.
За Святвечірній стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини… Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом'янути предків і запросити їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни. Тому перед тим, як сісти, домочадці дмухали на лаву, «щоб не присісти чиюсь душочку»[1, 17].
Господар називає імена небіжчиків, приказує:
– Хто вмер, той у Наві, а хто живий, той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!
Наступну молитву виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з'їсти по три ложки куті. [6].
Діти несуть вечерю.
Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.
Діти, зайшовши до хати, кажуть: «Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю».
Миску з «Вечерею» ставили на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. [4, 35-36; 5].
Колядування.
Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади такої колядки:
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє Море, Дажбоже!
А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!.. [5].
Різдвяні колядницькі гурти споряджають переважно парубки. Вони заздалегідь вибирають ватага, міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути восьмикутна (шестикутна, семикутна) зірка (звізда), що носив ватаг Береза чи Звіздар (Звіздоноша).
«Звізду», – як зазначає О. Воропай, – роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Звізда прикрашається кольоровим папером і стрічками, іноді в середину вставляють свічку. Те, що всередині величезної зірки горів живий вогонь, означало, що новонароджене Сонце заходить у кожний дім. [7, 141].
Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду. [6].
Література:
1. Борисенко В. Культ предків в обрядах українців // Родовід. – Черкаси: Родовід, 1991. – Ч.2.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7524 (2016). – 40 с.
6. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
7. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.