03.12.2018
У день Варвари готували пироги, тобто вареники, які є символом Бога Місяця. За повір'ям у цей день не можна прати, білити і глину місити, а тільки вишивати і прясти. Вважається, що вишивати навчила людей Варвара. Гадання на Варвару по вариці відоме у сербів, при цьому здуття на каші означало майбутній врожай, а тріщини – поганий врожай і смерть.
«Свята Варвара ночі увірвала, дня доточила» – так кажуть у народі. Докія Гуменна припускає, що вона управляла космічними силами і може ніч увірвати, а дня приточити, виглядає, що це щось дуже величне. Образ із Всесвіту. Цей образ підтверджується такою лірницькою піснею:
Зійшла зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара… [4, 264].
Тобто свята Варвара уособлює Зорю. У замовляннях здебільшого називаються три зорі – рання, вечірня і полунощна (або полуденна). З них найсильнішою вважається рання. Три зориці-сестриці – це символічні образи, що позначали певні сакральні відрізки часу. Їх іноді називали по імені: «Ви, зорі-зориці, Божі помічниці, одна Захариха, друга Варвара, третя Марина...»
У слов'янській міфології Зоря – це красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться слідом за нею. Або розповідається, що появі на небі Дажбогу передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об'їзд.
Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ зорі і дівчини тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом сприймаються як єдине ціле. Ці колядки, що з божественних гімнів перетворилися на величальні пісні, зберігають момент переходу думки від міфологічного образу до символу, який твориться на тому етапі, коли вже не зоря порівнювалася з дівчиною, а навпаки – дівчина зорею. [5, 110].
Матир-Сва у кількох місцях Велесової Книги також ототожнюється із Красною Зорею: «Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]І так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило.» (ВК,7ж) [1].
Ця птиця уособлює як вранішню зорю, так і вечірню, тому вона провісницею перемоги і загибелі. Ім'я Варвара (Барбара), також підходить до визначення боротьби (борьба – рос.). З англійської war – війна. Кохання і війна, як ознака Зорі, у весільному обряді є поняттями тотожними.
Можливо, одним із образів Матир-Сви є вечірній птах сова. У весільній пісні саме так названо молоду, яку привели в дім молодого:
Прилетіла сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає…
Також знаємо, пише Докія Гуменна, що на свято Варвари вариться каша, яка є обрядовою стравою при всіх найважливіших моментах людського життя. Ще задовго до того, як дитина вродиться, свята Варвара на тому світі годує її кашею. Як уже вродиться, баби й молодиці приносять на хрестини кашу. Підносять цю кашу три рази до стелі і промовляють заклинання:
«Як у полі туман, так хай буде немовляті щастя й талан».
У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що наставлено на столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина – відпроваджують її на той світ, то при цьому мусить бути коливо (також каша). Каша це найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів, як люди ще не навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є. [4, 162, 264].
Варіння каші може також символізувати статевий акт, який відображено в ритуалі пересвар на сватанні, коли представники молодого вриваються до подвір'я нареченої. Саме подвір'я символізує жіноче лоно, а сама зоря може позначати жіночі геніталії:
По той бік гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря… [5, 110].
В ісландській «Молодшій Едді» («Ведіння Гюльви») Вар (від др. ісл. varar – «обітниця», первісне значення імені, напевне, «кохана») – Богиня заступниця шлюбних обітниць:
«Дев'ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими обмінюються наодинці чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її ім'ям».
А в «пісні о Трюме» («Старша Едда») нетерплячий наречений вимагає:
Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово «вара» (хінді – вар, бар) – «коханий», «чоловік», «жених», «сватальник». А санскритське парне словосполучення «вара-канья» означає «жених і наречена», «молоді».[7, 269]. Це близьке до наших слів «воркувати», «воркотати» – ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або «бурчати», «гнівитися», а також до «ворогувати» [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується Сур'я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного сонця. На цьому каменю любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники тлумачать Варвара з грецької «чужоземець». А треба було хоч трохи подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім'я. Невже батьки хотіли підкреслити, що їхня донька «чужоземка» чи «неосвічена, жорстока, груба, безкультурна людина» – саме так пояснюють значення слова «варвар».
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4 грудня – це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято шанують. [8, 61].
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру, так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені на всьому арійському просторі. [9].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.
7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. — www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
«Свята Варвара ночі увірвала, дня доточила» – так кажуть у народі. Докія Гуменна припускає, що вона управляла космічними силами і може ніч увірвати, а дня приточити, виглядає, що це щось дуже величне. Образ із Всесвіту. Цей образ підтверджується такою лірницькою піснею:
Зійшла зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара… [4, 264].
Тобто свята Варвара уособлює Зорю. У замовляннях здебільшого називаються три зорі – рання, вечірня і полунощна (або полуденна). З них найсильнішою вважається рання. Три зориці-сестриці – це символічні образи, що позначали певні сакральні відрізки часу. Їх іноді називали по імені: «Ви, зорі-зориці, Божі помічниці, одна Захариха, друга Варвара, третя Марина...»
У слов'янській міфології Зоря – це красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться слідом за нею. Або розповідається, що появі на небі Дажбогу передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об'їзд.
Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ зорі і дівчини тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом сприймаються як єдине ціле. Ці колядки, що з божественних гімнів перетворилися на величальні пісні, зберігають момент переходу думки від міфологічного образу до символу, який твориться на тому етапі, коли вже не зоря порівнювалася з дівчиною, а навпаки – дівчина зорею. [5, 110].
Матир-Сва у кількох місцях Велесової Книги також ототожнюється із Красною Зорею: «Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]І так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило.» (ВК,7ж) [1].
Ця птиця уособлює як вранішню зорю, так і вечірню, тому вона провісницею перемоги і загибелі. Ім'я Варвара (Барбара), також підходить до визначення боротьби (борьба – рос.). З англійської war – війна. Кохання і війна, як ознака Зорі, у весільному обряді є поняттями тотожними.
Можливо, одним із образів Матир-Сви є вечірній птах сова. У весільній пісні саме так названо молоду, яку привели в дім молодого:
Прилетіла сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає…
Також знаємо, пише Докія Гуменна, що на свято Варвари вариться каша, яка є обрядовою стравою при всіх найважливіших моментах людського життя. Ще задовго до того, як дитина вродиться, свята Варвара на тому світі годує її кашею. Як уже вродиться, баби й молодиці приносять на хрестини кашу. Підносять цю кашу три рази до стелі і промовляють заклинання:
«Як у полі туман, так хай буде немовляті щастя й талан».
У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що наставлено на столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина – відпроваджують її на той світ, то при цьому мусить бути коливо (також каша). Каша це найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів, як люди ще не навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є. [4, 162, 264].
Варіння каші може також символізувати статевий акт, який відображено в ритуалі пересвар на сватанні, коли представники молодого вриваються до подвір'я нареченої. Саме подвір'я символізує жіноче лоно, а сама зоря може позначати жіночі геніталії:
По той бік гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря… [5, 110].
В ісландській «Молодшій Едді» («Ведіння Гюльви») Вар (від др. ісл. varar – «обітниця», первісне значення імені, напевне, «кохана») – Богиня заступниця шлюбних обітниць:
«Дев'ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими обмінюються наодинці чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її ім'ям».
А в «пісні о Трюме» («Старша Едда») нетерплячий наречений вимагає:
Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово «вара» (хінді – вар, бар) – «коханий», «чоловік», «жених», «сватальник». А санскритське парне словосполучення «вара-канья» означає «жених і наречена», «молоді».[7, 269]. Це близьке до наших слів «воркувати», «воркотати» – ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або «бурчати», «гнівитися», а також до «ворогувати» [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується Сур'я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного сонця. На цьому каменю любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники тлумачать Варвара з грецької «чужоземець». А треба було хоч трохи подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім'я. Невже батьки хотіли підкреслити, що їхня донька «чужоземка» чи «неосвічена, жорстока, груба, безкультурна людина» – саме так пояснюють значення слова «варвар».
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4 грудня – це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято шанують. [8, 61].
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру, так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені на всьому арійському просторі. [9].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.
7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. — www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.