04.09.2018
Свято початку дії вечірньої Зорі, як Богині домашнього вогнища. Вважаємо, що Матир-Сва Слава, як священна Птаха-Перуниця з Велесової Книги мала два крила – ранкове і вечірнє. Відповідно вона провіщала або перемогу Сонця, або його поразку:
«Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель.» (ВК,7є).
«Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. […] І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила.» (ВК,7ж) [1].
Образ Птиці відтворений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Враховуючи, що доба прирівнюється до року, то вечірнє (тобто осіннє) крило Зорі має межі і відповідні свята: 4 вересня та 4 грудня. Аналогічно вираховуємо ранкове (весняне) крило: 4 березня та 4 червня. Літня середина між крилами якраз і визначить нам свято Перуна – 20 липня. [7, 33].
Галина Лозко за експедиційними матеріалами на цю дату ставить Осінню Перуницю, свято на честь Блискавки і Грому – останні осінні громи засинають на зиму. В цей день палять вогнище з тернового гілля, яке завдяки особливим речовинам, що містяться в рослині не згорає і з давніх часів було відоме як «Неопалима купина». Перед таким вогнищем читали замовляння проти пожежі. [6, 347].
Свято названо «Віста» умовно, бо ми не знайшли народного відповідника саме на цю дату. До слов'янської Вісти близька біблійна Вашті з «Книги Естер» чи римська Веста (Vesta) – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті (пор. «топити») [2, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Вислів «Де ти вешталася?» стосується саме порівняння із зорею. Західна частина світу має близьку назву до «Вісти» у ряді європейських мов: west (анг.), westen (нім.), ovest (італ.) та ін.
Чому ж більшість ознак Богині пов'язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матир-Сва-Слава несе вогонь небесний у наші домівки: «Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» (ВК,19) [1]. Цей вогонь мають затопити в печах на свято Комина 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила [8, 22].
Степан Килимник повідомляє, що «ще в ХІХ ст. в селах називали пожежу – „гість“; „Бог з неба послав гостя“, – говорили, коли грім запалить щось під час бурі. Предмета, запаленого громом, не можна було гасити… Бо вірили, що вогонь прийшов з неба.» [5, 74].
Як бачимо, на це свято продовжується ушанування Матир-Сви – Богині домашнього вогнища і Зорі, яка ще зветься Перуницею.
З Вістою, як Зорею, пов'язана весільна обрядовість. Переважно на осінній час припадали сватання, які починалися від 1-ї Пречистої (15 серпня). Тоді вже збирали калину і прикрашати нею двори, де були молоді дівчата. Калина мала «вістити» про дівку на виданні. Дівчина ототожнювалася із Зорею, про це, наприклад, пише Людмила Іваннікова: «Зоря, що сходила і зарожевіла край неба, нагадує дівчину, що засоромилася при зустрічі з милим:
– Ой ізійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя,
Ой вийди, вийди, дівчинонько моя вірная!
– Не подоба Зірці проти Місяця зіходити,
Не подоба дівці до козака та й виходити.» [4, 114].
А ось коли дівку вже засватали і готувалися до весілля, то вона ставала «невістою», тобто вже не вістять про її готовність до шлюбу. Етимологічно слово «невіста» походить від давнього «невѣста». Невіста – це дівчина або жінка, яка одружується, наречена, молода, заручена, відданиця. З цим корінням і подібним значенням слово зустрічається в інших слов'янських мовах [3, 60]. Ця назва залишалася за молодою жінкою, як «невістка» – дружина сина, брата, дівера, тобто невістка – дружина по відношенню до сім'ї чоловіка.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.
2. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
3. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1983. – Т. 4: Н – П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. – 2003. – 656 с.
4. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.
7. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С.28-35.
8. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7525 (2017). – 68 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
«Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель.» (ВК,7є).
«Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. […] І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила.» (ВК,7ж) [1].
Образ Птиці відтворений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Враховуючи, що доба прирівнюється до року, то вечірнє (тобто осіннє) крило Зорі має межі і відповідні свята: 4 вересня та 4 грудня. Аналогічно вираховуємо ранкове (весняне) крило: 4 березня та 4 червня. Літня середина між крилами якраз і визначить нам свято Перуна – 20 липня. [7, 33].
Галина Лозко за експедиційними матеріалами на цю дату ставить Осінню Перуницю, свято на честь Блискавки і Грому – останні осінні громи засинають на зиму. В цей день палять вогнище з тернового гілля, яке завдяки особливим речовинам, що містяться в рослині не згорає і з давніх часів було відоме як «Неопалима купина». Перед таким вогнищем читали замовляння проти пожежі. [6, 347].
Свято названо «Віста» умовно, бо ми не знайшли народного відповідника саме на цю дату. До слов'янської Вісти близька біблійна Вашті з «Книги Естер» чи римська Веста (Vesta) – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті (пор. «топити») [2, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Вислів «Де ти вешталася?» стосується саме порівняння із зорею. Західна частина світу має близьку назву до «Вісти» у ряді європейських мов: west (анг.), westen (нім.), ovest (італ.) та ін.
Чому ж більшість ознак Богині пов'язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матир-Сва-Слава несе вогонь небесний у наші домівки: «Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» (ВК,19) [1]. Цей вогонь мають затопити в печах на свято Комина 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила [8, 22].
Степан Килимник повідомляє, що «ще в ХІХ ст. в селах називали пожежу – „гість“; „Бог з неба послав гостя“, – говорили, коли грім запалить щось під час бурі. Предмета, запаленого громом, не можна було гасити… Бо вірили, що вогонь прийшов з неба.» [5, 74].
Як бачимо, на це свято продовжується ушанування Матир-Сви – Богині домашнього вогнища і Зорі, яка ще зветься Перуницею.
З Вістою, як Зорею, пов'язана весільна обрядовість. Переважно на осінній час припадали сватання, які починалися від 1-ї Пречистої (15 серпня). Тоді вже збирали калину і прикрашати нею двори, де були молоді дівчата. Калина мала «вістити» про дівку на виданні. Дівчина ототожнювалася із Зорею, про це, наприклад, пише Людмила Іваннікова: «Зоря, що сходила і зарожевіла край неба, нагадує дівчину, що засоромилася при зустрічі з милим:
– Ой ізійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя,
Ой вийди, вийди, дівчинонько моя вірная!
– Не подоба Зірці проти Місяця зіходити,
Не подоба дівці до козака та й виходити.» [4, 114].
А ось коли дівку вже засватали і готувалися до весілля, то вона ставала «невістою», тобто вже не вістять про її готовність до шлюбу. Етимологічно слово «невіста» походить від давнього «невѣста». Невіста – це дівчина або жінка, яка одружується, наречена, молода, заручена, відданиця. З цим корінням і подібним значенням слово зустрічається в інших слов'янських мовах [3, 60]. Ця назва залишалася за молодою жінкою, як «невістка» – дружина сина, брата, дівера, тобто невістка – дружина по відношенню до сім'ї чоловіка.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.
2. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
3. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1983. – Т. 4: Н – П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. – 2003. – 656 с.
4. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.
7. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С.28-35.
8. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7525 (2017). – 68 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.