16.08.2018
За 40 днів до осіннього рівнодення 15 серпня відзначають свято Першої Пречистої. Припускаємо, що воно пов'язано зі шлюбним періодом до якого дівчата мали берегли незайманість, тобто були чистими. Відповідно і Земля на той час вже була чистою від основних зернових культур і готувалася до запліднення (посіву озимих). В календарній системі за свято запліднення треба вважати Покров (свято Покрови), який іноді називають Третьою Пречистою – з цього часу починаються весілля. Більшість вважають за 3-ю Пречисту свято Введення, 21 жовтня, хоча в цьому випадку більш логічним і послідовним за переліком свят є Покрова, яка є тотожною новорічним святам (див. запліднення-засівання на Василя).
Степан Килимник про свято зазначив: «До християнства в цей близько день, видно було якесь свято в наших прапрадідів – „зговорів“, „родинних нарад“, „оглядин“, „заручин“, – у справі одруження дорослих дітей, – хлопці приглядалися до дівчат для одруження… Доброю ознакою вважалося як для хлопця, так і для дівчини, коли старостів засилають між двома Пречистими.» [2, 95].
Приблизно ці дійства з Причистою нагадують нам Великий Піст перед Великоднем, коли також заборонені весілля до 1 квітня. Відповідно треба вважати, що обмеження в статевих відносинах на ці періоди в більшості стосуються дівчат, які готуються до вступу в шлюб.
У календарі юдо-христосівців це ж свято називається Успіння (смерть) Пресвятої Богородиці [1, 468], яку треба ототожнювати з Матір'ю-Землею. Можна припустити, що це свято приурочене відпочинку Землі на кінець літа, коли її не засівають.
Від Першої Пречистої починають заготовляти калину. Степан Килимник пише: «Калина – це улюблене дерево наших далеких прапредків з-перед віків, залишилось воно таким любленим і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи це деревце було священним, чарівним. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні. Найголовніший символ калини – це символ чистоти, дівочої невинности, незайманости, красоти та любови.» [2, 109].
Василь Скуратівський звертає увагу на особливу роль цієї рослини під час святкування 1-ї Пречистої у своїй книзі «Святвечір»:
Важко уявити оселю, де б не зростав бодай один кущ калини. Шанують її не лише за смаковиті плоди (з них виготовляють різноманітні наливки, варення, ягодами лікують простудні захворювання), але й символічну роль у багатьох обрядах, зокрема у весільних і поховальних. Проводжаючи людину в останній путь, труну обвивають цвітом або кетягами. Гронами калини прикрашають весільний коровай, ними оздоблюють вінець молодої (її присутність підтверджує дівочу недоторканість). Весільні пісні часто відображають шлюбні символи:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед степу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька.
Ой, туди їхав Юрасько з боярами,
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
– Ой не для тебе ця калина саджена,
Тільки для тебе Маруся наряджена…
Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагаються удосталь наготувати калинових пучків. Всі знають: якщо під стріхою висять калинові грона, можна приходити зі сватами до оселі. Похід дівчат по калину є врочистим і супроводжується різноманітними обрядовими дійствами – піснями, іграми, хороводами. Хлопці, крім підлітків, у такому дійстві участі не беруть. [3].
Про забавки під час збору калини розповідає професор Килимник: Прийшовши на луг чи до лісу, дівчата знаходять перший кущ калини, співають та водять хороводи навколо нього, проводять ігри. Потім сідають навколо куща й усі разом полуднують. Опісля збирають калину з того куща. З першої зламаної гілочки кожна дівчина бере по дві ягідки в рот, проговорюючи чарівні слова про кохання та свого хлопця. Далі йшли обирати інші кущі, при цьому співали пісні про кохання, плили вінки з калини і вплітали гілочки у коси.
На півдорозі до дому, зробивши засідку, на них уже чатують хлопці. Як тільки дівчачий гурт наближається, парубки зненацька накидаються, намагаючись відібрати пучечки, і юнки, захищаючись, розмальовують їх стиглими ягодами. Не залишаються в боргу й хлопці – вони також малюють калиновим соком дівочі щоки.
Отак гуртом – зі співом та жартами – молодіжне товариство входить в село, де їх зустрічають дорослі. Біля оселі кожна юнка віддає неньці калину, а та в свою чергу промовляє:
– Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, Калино, будь гожою на коровай, гільце, квіти весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на добро нашому двору…
Кілька гілочок вносять до хати, закладали за образи, а решту підвішували під стріху хати. [2, 117-118].
З цього часу починаються «заговори», «оглядини», «заручини»: «Старости на Пречисту – в хаті речисто», «Як прийде Пречиста – стане дівка речиста», «Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста». [3].
Література:
1. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
2. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – С.64-68.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Степан Килимник про свято зазначив: «До християнства в цей близько день, видно було якесь свято в наших прапрадідів – „зговорів“, „родинних нарад“, „оглядин“, „заручин“, – у справі одруження дорослих дітей, – хлопці приглядалися до дівчат для одруження… Доброю ознакою вважалося як для хлопця, так і для дівчини, коли старостів засилають між двома Пречистими.» [2, 95].
Приблизно ці дійства з Причистою нагадують нам Великий Піст перед Великоднем, коли також заборонені весілля до 1 квітня. Відповідно треба вважати, що обмеження в статевих відносинах на ці періоди в більшості стосуються дівчат, які готуються до вступу в шлюб.
У календарі юдо-христосівців це ж свято називається Успіння (смерть) Пресвятої Богородиці [1, 468], яку треба ототожнювати з Матір'ю-Землею. Можна припустити, що це свято приурочене відпочинку Землі на кінець літа, коли її не засівають.
Від Першої Пречистої починають заготовляти калину. Степан Килимник пише: «Калина – це улюблене дерево наших далеких прапредків з-перед віків, залишилось воно таким любленим і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи це деревце було священним, чарівним. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні. Найголовніший символ калини – це символ чистоти, дівочої невинности, незайманости, красоти та любови.» [2, 109].
Василь Скуратівський звертає увагу на особливу роль цієї рослини під час святкування 1-ї Пречистої у своїй книзі «Святвечір»:
Важко уявити оселю, де б не зростав бодай один кущ калини. Шанують її не лише за смаковиті плоди (з них виготовляють різноманітні наливки, варення, ягодами лікують простудні захворювання), але й символічну роль у багатьох обрядах, зокрема у весільних і поховальних. Проводжаючи людину в останній путь, труну обвивають цвітом або кетягами. Гронами калини прикрашають весільний коровай, ними оздоблюють вінець молодої (її присутність підтверджує дівочу недоторканість). Весільні пісні часто відображають шлюбні символи:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед степу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька.
Ой, туди їхав Юрасько з боярами,
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
– Ой не для тебе ця калина саджена,
Тільки для тебе Маруся наряджена…
Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагаються удосталь наготувати калинових пучків. Всі знають: якщо під стріхою висять калинові грона, можна приходити зі сватами до оселі. Похід дівчат по калину є врочистим і супроводжується різноманітними обрядовими дійствами – піснями, іграми, хороводами. Хлопці, крім підлітків, у такому дійстві участі не беруть. [3].
Про забавки під час збору калини розповідає професор Килимник: Прийшовши на луг чи до лісу, дівчата знаходять перший кущ калини, співають та водять хороводи навколо нього, проводять ігри. Потім сідають навколо куща й усі разом полуднують. Опісля збирають калину з того куща. З першої зламаної гілочки кожна дівчина бере по дві ягідки в рот, проговорюючи чарівні слова про кохання та свого хлопця. Далі йшли обирати інші кущі, при цьому співали пісні про кохання, плили вінки з калини і вплітали гілочки у коси.
На півдорозі до дому, зробивши засідку, на них уже чатують хлопці. Як тільки дівчачий гурт наближається, парубки зненацька накидаються, намагаючись відібрати пучечки, і юнки, захищаючись, розмальовують їх стиглими ягодами. Не залишаються в боргу й хлопці – вони також малюють калиновим соком дівочі щоки.
Отак гуртом – зі співом та жартами – молодіжне товариство входить в село, де їх зустрічають дорослі. Біля оселі кожна юнка віддає неньці калину, а та в свою чергу промовляє:
– Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, Калино, будь гожою на коровай, гільце, квіти весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на добро нашому двору…
Кілька гілочок вносять до хати, закладали за образи, а решту підвішували під стріху хати. [2, 117-118].
З цього часу починаються «заговори», «оглядини», «заручини»: «Старости на Пречисту – в хаті речисто», «Як прийде Пречиста – стане дівка речиста», «Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста». [3].
Література:
1. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
2. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – С.64-68.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.