31.05.2018
Свято Шума відкриває початок літа. Як повідомляє С. Губерначук, у гетитів літнє свято звалося Ата-Шум (Антахшум. – С.П.) [3, 34]. Це, напевне, Старий Шум, який стоїть у річному коловороті протилежно від Нового Шума (Наум, Нашум), яке святкують 1 грудня. Свято Наума пов'язане з мудрістю і початком у давнину навчального періоду. За багатьма легендами різних народів символом мудрості є Змій. Перед цим святом, 30 листопада, ушановується змієборець Андра (Індра, Ондер). Він своєю палицею, мусив вбити Змія, який оновлюється (воскресає) 1 грудня. А вже 1 червня він стає зрілим або старим. Підтвердженням причетності змія до свята Шума, має своєрідний звук, який видає плазун у вигляді шипіння.
Валерій Войтович зазначає, що своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий – Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б'ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева. [1, 130].
Слов'янські народи як варіант зберегли назву лісу як шум: шума у сербів, šuma у хорватів, шума у македонців.
В українській гаївці, продовжує Войотович, співається: «А в нашого Шума зелена шуба». Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву «Шум» (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час «налітали» парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.
Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [1, 132-136].
Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру «Віночок», яка пов'язана з ушануванням Шума:
Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:
Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися (заплетися), Шуме,
Розплетися (заплетися)!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: «Горю, горю!» Так гра закінчується. [4].
Подібні забави описує у книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай:
Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:
Ой, нумо, нумо,
В Зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
Після цього обидва «ключі» біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:
Ой, Шум ходить по діброві
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. –
Червоная плахта,
Зелена запаска –
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.
На Чорноморщині дівчата, виводячи «Шум» (гра аналогічна до «Віночку») завертають у коло і пробігають під «Аркою» рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:
Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
Ой вам трясця – не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба…
На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – «аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло». Дитя ходить по живому «плоті чи містку», а хор співає:
Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів'ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.
В міру того, як «Шум» рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук «місток». Таким чином «Шум» може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].
Література:
1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Губерначук С. Дажбог мене вислав… // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Валерій Войтович зазначає, що своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий – Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б'ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева. [1, 130].
Слов'янські народи як варіант зберегли назву лісу як шум: шума у сербів, šuma у хорватів, шума у македонців.
В українській гаївці, продовжує Войотович, співається: «А в нашого Шума зелена шуба». Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву «Шум» (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час «налітали» парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.
Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [1, 132-136].
Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру «Віночок», яка пов'язана з ушануванням Шума:
Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:
Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися (заплетися), Шуме,
Розплетися (заплетися)!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: «Горю, горю!» Так гра закінчується. [4].
Подібні забави описує у книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай:
Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:
Ой, нумо, нумо,
В Зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
Після цього обидва «ключі» біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:
Ой, Шум ходить по діброві
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. –
Червоная плахта,
Зелена запаска –
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.
На Чорноморщині дівчата, виводячи «Шум» (гра аналогічна до «Віночку») завертають у коло і пробігають під «Аркою» рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:
Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
Ой вам трясця – не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба…
На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – «аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло». Дитя ходить по живому «плоті чи містку», а хор співає:
Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів'ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.
В міру того, як «Шум» рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук «місток». Таким чином «Шум» може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].
Література:
1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Губерначук С. Дажбог мене вислав… // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.