13.05.2018
Перший після русалчиного тижня понеділок вважається останнім днем «князівства русалок». Це є звичаєві проводи нявок з поля до лісу чи води. У такому урочистому дійстві беруть участь усі жінки й чимало чоловіків (за іншими джерелами тільки жінки [3, 72]). Прикрасившись квітами та галузками з дерев, всі йдуть в поле, наспівуючи:
Ой проведу я русалочок до броду,
А сама вернуся додому.
— Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте…
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки в віночку.
… Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили. [2, 374].
Як варіант, дівчата брали сухого маю (троїцька зелень, клечання) і йдуть до річки. Там вони роблять з маю ляльку, ніби дівку, називають її русалкою. Спочатку носять ту русалку з піснями по полю, а ввечері підходять до річки й кидають у воду. Це називається «топити русалок». [1, 159].
Жінки цього дня влаштовують для померлих поминальну трапезу, яка носить назву «Мнявку душити», «Шуляка гонити» або «Русалочку проводжати». Під час трапези в полі русалкам в жито кидають через голову шматочки хліба та інших страв, виливають вино і воду, роздають діткам солодощі, співають русальних пісень. По закінченні трапези жінки струшують зі скатерки крихти їжі в жито і починають махати нею над головою, інші махають невеликими хустинками, вигукуючи: «Гай! гай! гай! Тікай, шуляк, тікай». Так вони проганяють шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої смерті. Це робиться для того, щоб відігнати від села пошесті, мор, голод, війну, які несуть передчасну смерть населенню. [3, 72].
Література:
1. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Ой проведу я русалочок до броду,
А сама вернуся додому.
— Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте…
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки в віночку.
… Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили. [2, 374].
Як варіант, дівчата брали сухого маю (троїцька зелень, клечання) і йдуть до річки. Там вони роблять з маю ляльку, ніби дівку, називають її русалкою. Спочатку носять ту русалку з піснями по полю, а ввечері підходять до річки й кидають у воду. Це називається «топити русалок». [1, 159].
Жінки цього дня влаштовують для померлих поминальну трапезу, яка носить назву «Мнявку душити», «Шуляка гонити» або «Русалочку проводжати». Під час трапези в полі русалкам в жито кидають через голову шматочки хліба та інших страв, виливають вино і воду, роздають діткам солодощі, співають русальних пісень. По закінченні трапези жінки струшують зі скатерки крихти їжі в жито і починають махати нею над головою, інші махають невеликими хустинками, вигукуючи: «Гай! гай! гай! Тікай, шуляк, тікай». Так вони проганяють шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої смерті. Це робиться для того, щоб відігнати від села пошесті, мор, голод, війну, які несуть передчасну смерть населенню. [3, 72].
Література:
1. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.