23.04.2018
Малюнок Олесі Вакуленко
Бог весняного Сонця Ярило, народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до великих звершень в ім'я свого Роду.
Подібно до інших сонячних свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.
Переважно дослідники вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка. Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].
У Велесовій Книзі згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1, 166, 184].
В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення. З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому Сонцю має бути 20 років.
Степан Килимник пише, що «Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями...» [3, 308].
Ще проф. Килимник намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній традиції:
«Росу на Юр'їв день вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета цих „ходів“ полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні дрібні та теплі дощі.» [3, 306].
«Святому Юрію народна творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і поле заорює; він „відає“ й опікується всіма тваринами, дикими й свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д.» [3, 307]. "… На свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна деревиночка..." [4, 138].
Далі опишемо свято за Василем Скуратівським в незначній переробці.
На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на «Юрійову росу», яка вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки.
Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:
– Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Бог весняного Сонця Ярило, народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до великих звершень в ім'я свого Роду.
Подібно до інших сонячних свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.
Переважно дослідники вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка. Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].
У Велесовій Книзі згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1, 166, 184].
В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення. З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому Сонцю має бути 20 років.
Степан Килимник пише, що «Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями...» [3, 308].
Ще проф. Килимник намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній традиції:
«Росу на Юр'їв день вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета цих „ходів“ полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні дрібні та теплі дощі.» [3, 306].
«Святому Юрію народна творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і поле заорює; він „відає“ й опікується всіма тваринами, дикими й свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д.» [3, 307]. "… На свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна деревиночка..." [4, 138].
Далі опишемо свято за Василем Скуратівським в незначній переробці.
На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на «Юрійову росу», яка вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки.
Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:
– Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.