24.03.2018
Мальованки Галини Павлів
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Ми попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: «Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна».
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до «говорило» – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою «Волочильне» чи «Обливальний понеділок». Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих («нести калача»), що й дало назву «Волочильного понеділка», та обливання водою – «Поливальний (обливальний) понеділок».
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
«Волочильне» можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у «волочебні» ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач…
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають «волочебне», а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
Дітей можна запросити до столу, пригостити і дати «на дорогу» кілька копійок. Зібрані дарунки складають до купи, а після останнього обходу рівномірно розподіляються між усіма учасниками. [5].
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься «мантдриком». Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають «колодку» хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – «день господаря», день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. — uk.wikipedia.org/wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Ми попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: «Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна».
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до «говорило» – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою «Волочильне» чи «Обливальний понеділок». Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих («нести калача»), що й дало назву «Волочильного понеділка», та обливання водою – «Поливальний (обливальний) понеділок».
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
«Волочильне» можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у «волочебні» ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач…
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають «волочебне», а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
Дітей можна запросити до столу, пригостити і дати «на дорогу» кілька копійок. Зібрані дарунки складають до купи, а після останнього обходу рівномірно розподіляються між усіма учасниками. [5].
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься «мантдриком». Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають «колодку» хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – «день господаря», день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. — uk.wikipedia.org/wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.