21.03.2018
Навський Великдень припадає на четвер (Чистий четвер) перед Великоднем. Поставлений на 22 березня згідно постійного календаря за шестиденкою (див. табл. шестиденки), це 40-й день (поминки) Великого посту.
У Великий Четвер розпочинали орати, спалювали oračka sveča (орачка свіча) у церкві, вважалося, що в той день відчиняється райська брама. [1, 85].
На богослужбі увечері поминають Предків. Всі в храмі стоять із запаленими свічками, з якими поверталися додому. Різними способами оберігали вогники, щоб вітер не загасив свічку. Якщо вдавалося донести вогник додому, то це вважалося за добру прикмету. Люди освячували вогнем все господарство. [2, 54, 56].
Після відправи люди, прийшовши додому, роблять вечерю, на зразок Вілії на Багатій куті, де обов'язково повинна бути кутя з медом. Це вечеря з предками. Цей день ще зветься «чистим четвергом», бо до схід Сонця необхідно помитись. [3].
Степан Килимник пише, що у давнину молодь у ніч великого четверга розкладала вогні. Вогонь і вода є головними чистителями і святителями, то й при зустрічі Великого дня весни та весняного Сонця цими вогнями очищували села, поля, ліси, води, луки – куди лише досягала заграва цих вогнів. Вірили, що вся місцевість, люди й худоба очиститься від усього лихого, що вогні проженуть злі сили, смерть, хвороби-недуги, що вогні очистять землю, чим викличуть високий урожай, добрий приплід худобі. Друге значення надавали вогням великого четверга: треба умилостивити душі покійних. Чарівними вогнями їм освітлювали дорогу, зігрівали, коли вони блукали по світу.
Вогонь, як для великого четверга, так і для великодньої ночі, здобувався «живий», що одержувався від тертя сухої деревини об деревину. Вогонь вважався небесним гостем, уособленням небесного божества, всеподателя життя на землі – Сонця, – то й благання й шанування в цей день відбувалося на честь Сонця, на честь і пошану весни та добрих душ-духів покійників. [2, 51].
Література:
1. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
У Великий Четвер розпочинали орати, спалювали oračka sveča (орачка свіча) у церкві, вважалося, що в той день відчиняється райська брама. [1, 85].
На богослужбі увечері поминають Предків. Всі в храмі стоять із запаленими свічками, з якими поверталися додому. Різними способами оберігали вогники, щоб вітер не загасив свічку. Якщо вдавалося донести вогник додому, то це вважалося за добру прикмету. Люди освячували вогнем все господарство. [2, 54, 56].
Після відправи люди, прийшовши додому, роблять вечерю, на зразок Вілії на Багатій куті, де обов'язково повинна бути кутя з медом. Це вечеря з предками. Цей день ще зветься «чистим четвергом», бо до схід Сонця необхідно помитись. [3].
Степан Килимник пише, що у давнину молодь у ніч великого четверга розкладала вогні. Вогонь і вода є головними чистителями і святителями, то й при зустрічі Великого дня весни та весняного Сонця цими вогнями очищували села, поля, ліси, води, луки – куди лише досягала заграва цих вогнів. Вірили, що вся місцевість, люди й худоба очиститься від усього лихого, що вогні проженуть злі сили, смерть, хвороби-недуги, що вогні очистять землю, чим викличуть високий урожай, добрий приплід худобі. Друге значення надавали вогням великого четверга: треба умилостивити душі покійних. Чарівними вогнями їм освітлювали дорогу, зігрівали, коли вони блукали по світу.
Вогонь, як для великого четверга, так і для великодньої ночі, здобувався «живий», що одержувався від тертя сухої деревини об деревину. Вогонь вважався небесним гостем, уособленням небесного божества, всеподателя життя на землі – Сонця, – то й благання й шанування в цей день відбувалося на честь Сонця, на честь і пошану весни та добрих душ-духів покійників. [2, 51].
Література:
1. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.