17.03.2018
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [1, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки «б'ють» свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадовити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [2].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Література:
1. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [1, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки «б'ють» свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадовити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [2].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Література:
1. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.