03.03.2018
То бо молимось Богам да ймемо чисті душі і тілеси наші, і да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки. Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творимо і речемо з Богами воєдино. (ВК,1).
І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.
Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідіте ворогів до єдиного. Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.
Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти допереду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перед наш і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.
То бо Матир-Сва б'є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. (ВК, 7д).
Там Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен, а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, як ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК, 7є).
Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.
І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сунем нашим вишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло всередині, а голова Ясуні – на раменах його. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.
Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мати наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею. (ВК, 7з).
О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б'є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК, 8).
Се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами.
Споминаємо про те, як Отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со Отцями нашими, не єдині ми. І мислили про поміч Перунову. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на коні білому, і той меча здвигнув до небес – і розторг облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю. (ВК, 8(2)).
Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового. (ВК, 11а).
Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть. (ВК, 11б).
Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія…
Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх од ворогів.
Се бо дими се вздунувши течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийде варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І те ті вирішили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласити іно, якож з мечем нашим. І Ерека [* можливо Рюрика] відторжете од земель наших і турнете до срачинь [*гидоти] відкуди прийде.
Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміжду [них].
Се бо ясь іде на нас від Танасу і Таматорку моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.
Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там видимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.
Б'є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб'ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем'я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого. (ВК, 14).
Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устримив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.
І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".
Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: «Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами». (ВК, 15б).
І се б мали повернути, себто степові хорпи хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.
Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.
Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.
І ще сьме про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб'ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: «На ви!». (ВК, 17б).
Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.
І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: «Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде на вас до кінця.»
Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших. (ВК, 17в).
Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви…
Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо. (ВК, 18а).
І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам. (ВК, 22).
Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені. І була січа там велика. І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською…
Се бо верещить Птиця Матер-Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] навколо…
Се верещить Птиця Матре-Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою.
Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.
Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам. Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: «Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському.» І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: «Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого.» (ВК, 23).
Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: «Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами». Матер-Сва-Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.
Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о житті неохибного.
Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: «Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней».
Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так. (ВК, 24в).
Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.
І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.
Се рече Ору Сварог наш: «Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти. І, яко рече, так і то творіть». (ВК, 24в).
І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи. (ВК, 25).
Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: «Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї». І Боги сущі там да речуть про те: «Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави». (ВК, 37б).
Переклад текстів ВК
Світовит Пашник
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.
Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідіте ворогів до єдиного. Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.
Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти допереду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перед наш і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.
То бо Матир-Сва б'є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. (ВК, 7д).
Там Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен, а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, як ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК, 7є).
Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.
І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сунем нашим вишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло всередині, а голова Ясуні – на раменах його. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.
Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мати наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею. (ВК, 7з).
О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б'є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК, 8).
Се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами.
Споминаємо про те, як Отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со Отцями нашими, не єдині ми. І мислили про поміч Перунову. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на коні білому, і той меча здвигнув до небес – і розторг облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю. (ВК, 8(2)).
Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового. (ВК, 11а).
Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть. (ВК, 11б).
Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія…
Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх од ворогів.
Се бо дими се вздунувши течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийде варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І те ті вирішили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласити іно, якож з мечем нашим. І Ерека [* можливо Рюрика] відторжете од земель наших і турнете до срачинь [*гидоти] відкуди прийде.
Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміжду [них].
Се бо ясь іде на нас від Танасу і Таматорку моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.
Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там видимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.
Б'є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб'ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем'я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого. (ВК, 14).
Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устримив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.
І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".
Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: «Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами». (ВК, 15б).
І се б мали повернути, себто степові хорпи хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.
Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.
Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.
І ще сьме про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб'ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: «На ви!». (ВК, 17б).
Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.
І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: «Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде на вас до кінця.»
Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших. (ВК, 17в).
Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви…
Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо. (ВК, 18а).
І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам. (ВК, 22).
Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені. І була січа там велика. І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською…
Се бо верещить Птиця Матер-Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] навколо…
Се верещить Птиця Матре-Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою.
Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.
Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам. Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: «Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському.» І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: «Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого.» (ВК, 23).
Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: «Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами». Матер-Сва-Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.
Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о житті неохибного.
Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: «Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней».
Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так. (ВК, 24в).
Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.
І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.
Се рече Ору Сварог наш: «Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти. І, яко рече, так і то творіть». (ВК, 24в).
І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи. (ВК, 25).
Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: «Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї». І Боги сущі там да речуть про те: «Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави». (ВК, 37б).
Переклад текстів ВК
Світовит Пашник
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.