Капище- це святе місце, яке влаштовано певним чином, а не просто без будь-якого порядку навколо вогнища, бо то вже Требище (Місце де просто приносять треби-пожертви Рідним Богам). У центрі на Капищі можуть розташовуватися або образ одного з Рідних Богів, або Ватра чи в темний період року Крада. Іноді замість Образів може бути встановлений Родовий Стовп або священний Камінь Алатир. Також відомі Капища, посередині яких росте священне Дерево, чи взагалі капища-священні гаї. Якщо Образів Богів на такому місці кілька, то вони повинні утворювати одну групу для того, щоб концентрувати і акумулювати увагу та енергію, а не розсіювати на окремі частини. Наприклад Вони повинні дивитися всі у центр святилища чи в одну сторону, бути більш менш одного розміру, та не мати у своїй розстановці не логічного підходу. Наприклад, на одному святилищу поряд ставити Образи Велеса та Перуна. Вони повинні розмежуватися силою, яка гармонізує їх сутності, наприклад, образом Сварога чи Дажбога. Капище має бути відділене від решти світу, так як є місцем Богів, а не людей. Відділення можливо, як природним (чагарники, дерева), так і рукотворним (рів, паркан, частокіл). Вхід на Капище повинен (має) бути чітко визначений. На вході повинні стояти образи обережних чурів або горіти два вогнища. Наприклад, на святилищі «Права», що на Січеславщині, встановленні образи Білобога та Чорнобога на вході до святилища. Біля Білоби горить мале вогнище як символ Небесного Вогню, а біля Чорноби стоїть посудина з водою як символ Підземних Вод. Обрядодії змивають водою все що пов’язано с фізичними станами, а вогнем все що з ментальними. Та після цього входять чистими на святилище для проведення обрядів. Переступати через паркан чи рів — вважається неприйнятним дійством, та це й небезпечно, бо може порушити енергії людини та самого святилища. На святилище заходять тільки обрядодії, які здатні встановити зв’язок із силами Богів творячи Стовп Сили. Обряд – це духовне дійство, яке спрямоване на поєднання внутрішніх проявів Рідних Богів з зовнішніми. Слави Богам, замовляння, проповіді від обряду до обряду можуть бути різними, але суть завжди незмінна:
- Освячення Місця.
- Ушанування світу Прав (Божественного). Уславлення Бога як Творця.
- Принесення треби.
- Ушанування світу Яв (Земного). Уславлення Бога як Дателя Життя.
- Освячення Води. Єднання громади з Богами через воду.
- Ушанування світу Нав (Потойбічного). Уславлення Бога як охоронця світу мертвих, згадування (поминання) Предків.
- Принесення особливих пожертв Предкам.
- Проповідь.
- Єдність з Родом.
На кожній святодії обов'язково повинен бути один обрядодій, який є «видучим» (провідником) (Волхв, Жрець чи обізнана людина), який/яка своїми діями та славами до Рідних Богів буде підтримувати Стовп Сили (єдність між світами Прави, Яви та Нави). Та передавати цю силу до вогнищан, які присутні на обряді. Також на обряді також може бути декілька обрядодіїв, які виконують свою функції. Обрядодіїв може бути стільки, скільки потребує той чи інший обряд. Наприклад, один обрядодій займається вогнищем. Дивиться, щоб не погасло, та займаєтся принесенням треб, інший – освячує воду та проносить Братчину. Все може впливати на обряд: Природа, Погода, Громада. Обряд, як й сама Рідна Віра, є природною. Справжній обряд завжди живий. Творимо ми його за традиціями пращурів пропускаючи все через своє серце та опираючись на свій духовний досвід. Тож будемо мудрими та сильними, міцною опорою Руси-України!
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.