14.02.2018
Пурим – жидівське свято, установлене на згадку порятунку перських жидів від винищування їх Гаманом, улюбленцем перського царя Ахашвероша.
Жидівка Естер за посередництвом свого родича Мордехая увійшла в гарем царя, стала його улюбленою наложницею, потім дружиною. Довідавшись про задуми Гамана, посприяла єврейському повстанню, під час якого протягом однієї ночі було вбито близько 75 000 осіб не жидівського походження по всьому царству.
Про те, що Естер і Мордехай є мітологічними персонажами відомо давно, але це не заважає використовувати цю казку для возвеличення жидів і залякування ворогів. Причому останні самі себе лякають роздмухуючи казкові історії, чим не скільки викривають злочини жидів, а утверджують свою неспроможність протистояти їхній силі або силі жидівського Бога. У цій статті подаються докази паралельної мітотворчості, завдяки яким розвіюється думка про справжність згадуваних подій.
Як жиди святкують Пурим
Ось як самі жиди розповідають про свято Пурим в книзі рабина Ісраель-Меіра Лау «Практика іудаїзму в світі усної Тори»: «Ми святкуємо Пурим 14-го і 15 адара (місяць відповідає нашому березню. – С.П.) в пам'ять про врятування євреїв від повного винищення в часи царя Ахашвероша, який правив величезною Перською імперією. Сановник царя Гаман задумав згубити всіх євреїв і кинув жереб (пур), щоб дізнатися, коли найбільш підходить для цього час. Від слова „пур“ свято називається Пурим… Пурим символізує боротьбу за фізичне виживання єврейського народу. Тому святкування Пурима включає в себе моменти не тільки духовні, але і чисто матеріальні, як би призвані заявити на весь світ: ось ми живемо, їмо, п'ємо і веселимося...» [15, 314,315].
Пропагуючи для гоїв інтернаціонал, самі жиди засуджують прояви асиміляції в своїх громадах, приводячи приклади з історії про Естер. Але цікаво, що сама Естер, яка лягла під Ахашвероша, як і її дядько Мордехай, що вислужувався перед царем, такому засудженню не підлягають: «Відомо зі слів мудреців наших, що перські євреї тих часів проявляли сильну схильність до асиміляції, і знайшлися навіть такі, що відгукнулися на запрошення Ахашвероша прийти на його пир (бенкет). А участь в цьому пирові означало страшне приниження їх національної гідності – адже вино там подавали в посуді, загарбаному в Єрусалимському Храмі вавилонським царем Невухаднецаром. Розуміється, що це означало також і знехтування законами Тори про кошерну їжу і забороною пити вино, що зроблене неєвреями». [15, 315-316]. Цікаво, а чи засуджуються зараз жиди, які увійшли до урядових кіл України, адже вони частенько бенкетують з «неєвреями»? Чи може на їхніх столах тільки кошерна їжа? А може там вже тільки жиди і «жидовствуючи», тому й питання піднімати не слід?
А ось дуже цікавий уривок з названої книги, як треба трапезувати на святі Пурим істинним іудеям: «Пурим – це „дні пира і радості“… Під час трапези вдень ми зобов'язані пити вино, бо сказали мудреці наші: „Повинна людина напитися в Пурим до того, щоб не відрізняти слова “проклят Гаман» від слів «благословен Мордехай». [15, 318]. Звичай пияцтва в іудаїзмі ведеться ще від праведників Ноя і Лота, які набралися вина до нестями. Над першим надсміявся його син Хам, а другого зґвалтували доньки. [1]. Ось такі моральні устої, прийняті в даному суспільстві.
Дослідники Біблії вважають, що Книга «Естер» нічого повчального і морального не містить. Немає вона й історичного значення, бо вся "історія" з Естер вигадана, як вигаданий бенкет, що нібито тривав «сто вісімдесят днів» [1, Естер,1,4], як вигадана підготовка кожної дівиці з гарему шляхом намащування ароматами «протягом дванадцяти місяців» [1, Естер,2,12], перш ніж цар мав покликати ту чи іншу з них до себе в спальню.
Книга «Естер» викликала немало заперечень її з боку богословів. Зокрема, Мелітон Сардійський, один з найосвіченіших єпископів другої половини ІІ ст., вважав «Естер» неканонічною і припускав, що ця книга – уривок із перського літопису часів Ксеркса, перероблений якимось іудеєм. [6, 107-108].
Оскільки ім'я Мардохей походить від імені вавилонського бога Мардука, а Естер – від богині Іштар, дослідники вважають, що зміст повісті про Естер автор запозичив з вавилонської мітології, а свято «пурим» – це єврейська переробка вавилонського весняного свята «загмук». [6, 180].
Мітологія
Ми розглянемо мітологічний підтекст книги Естер, тому звернемо увагу на окремі уривки, які перегукуються з більш давніми арійскими творами. Ще Іван Франко намагався звернути увагу русинів, довідавшись про переклади шумерських табличок: «Жиди перейняли свої казки від вавилонян і інших сусідніх народів» [21, 100].
Та, нажаль, як сто років тому, так і зараз нас намагаються одурити, при чому на державному рівні, підсовуючи Біблію, як «святе письмо». Тож закликаю рідновірів не водитися на легендах про всемогутність жидів, а дати належну відповідь цим побрехенькам.
Треба відразу зазначити, що юдейські дослідники прив'язують мітологічні постаті до реальних історичних персонажів і доводять, що така подія насправді відбулася для кращого впливу на свідомість людини. Цей прийом досить відомий і зустрічається в різних релігіях в тому числі і в слов'янських давніх творах. Між прихильниками мітології і деякими істориками йдуть суперечки про справжність описаних подій. Такі історики, прикриваючись науковими званнями, стверджують, що вони мали місце, аби задовольнити духовні потреби віруючих. Іноді зустрічаються в своїй основі справжні події, але вони так обростають мітологією, що історична сторона втрачає всякий смисл. Так, наприклад, сталося з Ісусом Христосом. Вдалий витвір юдейських рабинів породив світову релігію для гоїв. І хоч при елементарних знаннях мітології можна побачити, що Ісус уособлює Сонце, яке щоразу вмирає і воскресає, тобто заходить і сходить. Та для віруючих цей чоловік є спасителем людства, що зійшов з небес, а хто цьому не вірить – той від Сатани.
Ахашверош – Род (як варіант Сварог)
Аналогічна ситуація складається з книгою «Естер». Вона починається розповіддю про царя Ахашвероша, у поясненнях до Біблії стверджують, що Ахашверош – це перський цар Ксеркс (485–465 до н.д.). «Біблійна енциклопедія» подає це ім'я, як найменування різних царів перських і пояснює цю назву за Фюрстом, як князь і голова, за Гезенієм, лев-цар. [13, 75].
Скористаємося для пояснення імені Ахашверош ведичними дослідженнями Степана Наливайка. Перша частина імені Ахаш можливо тотожна одному з епітетів Шіви – Махеш. Це ім'я складають компоненти маха «великий» + іша «бог» – «Великий Бог». [12, 247]. У другій частині цього імені «Верош» можемо побачити ведичного Вріша, якого С.Наливайко пояснює, як одне з імен Шіви і на санскриті означає «бик». Саме це ім'я відповідає імені слов'янського Бога Велеса. [12, 32,33]. Індійський етнонім махавріша дослівно означає «великий бик» і пов'язується дослідниками з Шівою-Рудрою. Рудра, тотожний нашому Родові. [12, 34]. Ім'я Ахашверош можемо пояснити, як «Великий або Могутній Бог-Бик».
Наливайко також доводить, що різновид слова варш означає ще й «дощ». Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві" має ще значення «осипати дарами», тобто пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай [12, 34]. Це й відповідає ознакам Бога Велеса – що царює на землі і є опікуном багатства. [17, 47-50].
У ряді мітологій (шумерській, єгипетській. індійській, іранській) бик – земне втілення Бога або його атрибут; у давньому Дворіччі, Середній Азії ІІІ–ІІ тис. до н. е., в давньоіндійській та давньоіранській традиції бик – образ місячного божества. [12, 35]. Слов'янського Велеса також можна ототожнювати з потойбічним Сонцем, що проявляється в Місяці. А роги Велеса, якраз і символізують Місяць.
Але, враховуючи, що Ахашверош – це Великий Бик, то дивлячись на священний символ русичів «Триглав», можемо побачити у загальному символі великого бика з рогами зубами, а в нижній частині, в районі яйця, – малого бика. Тож за великого треба розуміти Ахашвероша-Рода (Сварога), а за малого – Гамана-Велеса, його заступника. Тобто Род виступає великим яйцем-Всесвітом, а Велес – яйцем-зародком, або утворюється співвідношення тіло-живіт.
Цар Ахашверош затіяв величезну гостину, показуючи славу своєї величності аж на сто і вісімдесят днів [1, Естер,1,4]. Звичайно, що в дослідників є сумнів про такий довгий пир. Та якби вони врахували, що річне коло шумерів (як і слов'ян) має 360 днів, а пів кола має 180 днів, то стає зрозуміло, що пир відбувається з вересня по березень. Назва місяців «вересень» і «березень» має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово «вірш» (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком), а Велес є опікуном поезії. Тобто пир тривав 180 днів з вечора до ранку Сварожого. Недаремно саме 1 вересня або 1 березня святкувалися Новоліття. [14, 29-30].
Вашті — Віста
Сьомого дня, коли цареві стало весело на серці від вина, він наказав сімом євнухам привести царицю Вашті перед цареве обличчя, щоб показати народам та зверхникам її красу. [1, Естер,1,10,11].
Вашті – це ніхто інша, як слов'янська Віста чи римська Веста (Vesta) – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті [5, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Зоря-вістунка провіщає народження Сонця-Дажбога. Тому Святвечір починають з її появою на небосхилі. [16, 29]. Вислів «Де ти вешталася?» стосується саме порівняння із вечірньою зорею. Західна частина світу має близьку назву у європейських народів: west (анг.), westen (нім.), ovest (італ.) та ін. Чому ж більшість ознак Богині пов'язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матир-Сва-Слава (загальна назва вечірньої і ранкової зорі) несе вогонь небесний у наші домівки: «Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» [4, ВК,19]. Цей вогонь мають затопити в печах (комині) на 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила: «та бо Зоря Сонце провіщає» [4, ВК,7ж].
Цариця Вашті відмовилася прийти, чим розлютила царя. [1, Естер,1,12]. Слуги почали шукати для царя нову дівчину у дружини. І та дівчина, яка буде найкраща в царських очах буде царювати замість Вашті. [1, Естер,2,4]. Відразу стає зрозумілим, що вечірня зоря має замінитися ранковою, тому Вашті не виходить, а замість неї знаходять іншу…
Естер – Утреня С-естра Вісти
В книзі розповідається, що був один юдеянин Мордехай, який виховував Гадассу, вона ж Естер, дочку свого дядька…, а коли помер її батько, та мати її, Мордехай взяв її собі за дочку. [1, Естер, 2,7] Виходить Естер була двоюрідною сестрою Мордехая. Ці два персонажа юдейської казки були передрані з вавілонської мітології, де був поширений культ Мардука та Іштар [19, 368]. Ось ця Естер, після відбору серед інших дівчат і посіла місце цариці замість Вашті. [1, Естер,2]. Іштар, як і Вашті, ототожнюють з Венерою, що уславилася своїми еротичними рисами. (пор. англ. (і)star — зірка). Тому Іштар також є Богинею кохання [19, 324,326]. "І цар покохав Естер понад усіх жінок, і вона мала прихильність та ласку перед його обличчям понад усіх дівчат" [1, Естер,2,17].
Питання ранкової зорі дуже гарно розглянув професор Володимир Шаян у своїй праці «Богиня Світання». [22, 328-356]. Він доводить що, «звали її Ушас у санскриті, Австрінне у Литві і Латвії, Аврора по-латині. Еастер, або Істер по-англійськи, чи радше по-старосаксонськи… Еос по-грецьки… Найстаріша протослов'янська, а також праукраїнська форма звучала: Утра-Утреня. Утро означає ранок, а Утреня – ранкову зорю. Далі залишається ця назва на означення вчаснораннього Богослужіння, ще перед сходом сонця.» [22, 332,333]. Ім'я Остара мала давньогерманська Богиня ранкової зорі і весни, що приводила зі сходу Сонце, що вставало від нічного і зимового сну. [11, 7]. Римська Богиня перемоги Вікторія (Vіctoria) [18] також тотожна Істер, як по написанню імені, так і за дією, бо символізує перемагаючу дію ранкового Сонця.
Володимир Шаян виводить ще давнішу протоіндоєвропейську форму імені Богині – «Устра» [22, 334]. Він також приводить текст написаний класичним англійським літописцем Беде біля 725 року: «Місяць Еостер, який сьогодні пояснюється як Пасхальний місяць, мав свою назву від Богині, яка називалася Еостере і якої свята вони в цьому місяці звеличували: її іменем тепер озвучують Пасхальний час, називаючи розваги старинних обрядів звичаєвим словом як нові торжества.» [22, 337,338].
Володимир Шаян називає місяць квітень, який присвячений цій Богині. З ним можемо не погодитися, адже весна (ранок) починається з березня, який можемо вважати місяцем Ранкової Зорі, а саму Пасху жиди можуть святкувати після весняного рівнодення. Мардохей (Мардук), якраз і тримає в своєму корені назву місяця Марта (Березня), що тотожний юдейському місяцю Адару [13, 24]. А за аналогією ушанування Зорі 4 вересня, 4 грудня, 4 червня, можемо вивести як свято Ранкової Зорі 4 березня, який в свою чергу відповідає ранку Сварожому, що включає в себе квітень і травень. Можемо припустити, що дія Ранкової Зорі обмежувалася 4 березням і 4 червням.
Володимир Шаян також вважає, що до пракореня «Ус» ("Іс", «Еас») було додано для чинності особотворчий наросток жіночого роду «тра». [22, 343]. Корінь «Ус» має бути пов'язаний з ранковим Сонцем, що й підтверджується його складовою в імені Ісус, Іса, Ус, Бус. Ісуса Христоса ушановують у першому півріччі від Різдва до Купала, виключення складає тільки свято Преображення через 7 шестиденних тижнів після смерті Ярила – весняного сонця слов'ян. Іноді жартують: яке слов'янське ім'я має жидівське коріння, відповідь – Ізяслав (той що ізимає (вилучає) славу). Але ж можна і з іншого боку зайти: «Слава Ісу», якраз і відповідає Ізяславу. Сонце іс-ходить, із-імається з утро-би Матері-Землі. Одна з назв птаха що приносить немовлят Бусол (Лелека). Інша назва цього птаха «Гайстер» тотожна "Істер".
Перекладач Велесової Книги Борис Яценко ототожнює огняну птаху Матир-Славу з лелекою (бусолом, чорногузом), яка несе вогник нового життя у сім'ю [3, 251]. Матир-Слава – це загальний образ для Зорі як ранкової так і вечірньої, бо вона «сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й загибель» [4, ВК,7є]. Тобто народження Сонця зранку (весна) – це перемога, а його захід (осінь) – це поразка. Якщо для ранкової зорі нам підходить образ бусола, то для вечірньої зорі ми знаходимо втілення в сову, як нічну птаху. Ассиро-вавилонську Богиню Інінну (вона ж пізніша Іштар) зображували з голубкою або у вигляді голубки; з голубом зображувались і грецька Богиня Афродіта, і фінікійська Астарта. [6, 121,122,124]. На іншому зображені крилату Іннін супроводжують сови та леви. [2, 46].
Матир-Слава часто називається Перуницею, або «од Інтри є». «Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні.» [4, ВК,7д]. Ми маємо чіткі паралелі з біблійними персонажами, адже Естер є сестрою (дочкою) Мордехая, що тотожний Перуну.
Мордехай – Індра — Перун
Те що Мордехай це є Вавилонський Мардук, стверджує багато дослідників. Але чіткої визначеності в його проявах немає. С.А. Токарєв доводить, що жреці Вавилону висунули на перше місце бога Мардука, який став над іншими богами і зробили спробу створити щось на зразок монотеїзму, де начебто існує тільки один бог Мардук, всі інші боги – це його прояви: Нінурта – Мардук сили, Нергал – Мардук битви, Енліль – Мардук влади і т. д. [19, 323-324]. Але сила, битва, влада притаманна всім Богам-громовержцям. Тому тут ми не вбачаємо перехід до монотеїзму, бо не було заборонено, промовляти прояви «небесного царя».
Енліль-Мардук, тотожні нашому Богові Перуну (громовержцю і опікуну воїнства), а також його прояву Лелю і біблійному Іллі. Олександр Знойко зазначає, що «Перун» буквально – «той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем». Пур означає «вогонь» (д.-гр.). [8, 74]. Тож і назва свята Пурим має бути пов'язаною з Перуновим вогнем, який пробуджується після зимової сплячки, або з самим Перуном, бо «м» може замінюватися на «н» (наприклад, «мавки»-«нявки»). Наше українське «шпурляти» означає «різко і з силою кидати», що може бути пов'язаним із блискавками, які шпурляє Перун.
Нескладно побачити в іменах Мардук і Мордехай українське слово «морда», а закінчення імен можуть вказувати на їхню фалічність. Подивимося на наші стели, що стояли на могилах. Вони мали означати запліднюючу силу Батька-Неба, тому їх відображали у вигляді фалосів (людино-фалоси), або ставили ознаки мужів нижче пояса стели. Аналогічна ситуація складається з Паскою: це й писок і піська (дит.). В тих же значеннях використовуються слова «харя» і «хер».
На підтвердження висловлених припущень зазначимо, що коли Естер стала царицею, то на її прохання взяли до палацу Мордехая, який обійняв посаду воротаря і здобув таке довіру, що його поставили охороняти вхід до царської опочивальні. [10, 366]. «Коли Мордехай сидів у царській брамі, розгнівалися Бігтан і Тереш, два царські євнухи зо сторожів порогів – і задумали простягнути руку на царя Ахашвероша. [1, Естер,2,21]. Мордехай звичайно здав заколотників цареві. У даному випадку нас цікавить, що Мордехай був воротарем. Цим він нагадує святого Петра, що стоїть на воротах до раю. Петро уособлює нижній світ Богів: він – опора християнської віри, а коли його розпинали, то попрохав, щоб повісили його стримголов, аби не як Ісуса Христоса. [9, 409]. Все це вказує на фалічність образа Петра.
Якщо уявити, що Раєм може бути жіноче лоно, то тоді виправдана посада Петра як ключника, тобто безпосередньо ключа до Раю. А два сторожі порогів, Бігтан і Тереш (наші відповідники – Богдан і Тарас), які означають роги Велеса, що одночасно можуть бути зміями – охоронцями зародку-вогню. Тут ми можемо зробити порівняння з Велесовою Книгою: „Молимо Патар (Петро. – С.П.) Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.“ [4, ВК,19]. „Се бо хранимо Питаре Діяє, якож той особо є, став о Матері протів“. [4, ВК,30]. Тобто можемо зазначити, що Петро-Питар та Андрій-Індра (обоє в Євангеліях виступають як брати рибалки, але вони діють в різні періоди року) тотожні до Мардука. Тому й не дивно, що Мардук, на зразок Андрія (Індри) б'ється із зміями – порогами (ведичним Врітрою).
Гаман — Велес
Ім'я першого міністра царя Ахашвероша, для українця не потребує перекладу – це дійсно гаман, або, як більшість зараз вживає зменшувальний варіант, гаманець. Ми знаємо, що Велес є Богом достатку, тому й не дивно, що першим помічником у Ахашвероша є „мішок з грошима“. Є в нас таке близьке до імені слово „гумно“, яке позначає господарський двір, а Велес є опікуном господарів, скотини, яка знаходиться у гумні. Гаман може позначати або міхур чоловічого статевого органу, або черево. Мордехай бореться з Гаманом, як Перун бореться з Велесом за світові скарби. Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світів. Ілля-громовержець (він же Перун) кидає стріли в чорта, який без сумніву є аналогом рогатого Велеса. Ще один випадок цієї боротьби зафіксований в Біблії: пророк Ілля (Перун) вирізає Ваалових (Велесових) пророків. [1, І Кн. Царів, 18].
В додаток наведемо інший доказ щодо Гамана. Як ми вже зазначали, Велес може уособлювати місяць, а вуха на голові людини позначають зростаючий і ущербний місяць. Розберемо складові слова „серга“ (прикраса, що носять на вусі): „сер“ – сірий, серп; рга – рога. Ці частини слова напряму пов'язані з місяцем: сіренький, серпастий, рогатий. До того ж треба додати, що традиційні серги робляться у вигляді чола Велеса (сердечко) з рогами. Всі ці ознаки пояснюють нам, чому в жидів з'явився звичай на Пурим пекти трикутні солодкі пиріжки з начинкою з маку і солодощів (або з сиром чи сливками), які отримали назву „вуха Гамана“ [15, 319].
Наші вареники (пироги) також за формою нагадують вуха, чи то, як прийнято вважати, напівмісяць [20, 66]. Залишається тільки ці гамани із сиром всередині наштрикнути стрілами щоб з'їсти. Їжте на здоров'я та будьте мудрими: ми маємо знати, як зерно відділити від полови, яку нам підсовують, бо всі інші побрехеньки Книги Естер про розправу над персами були придумані жидами для особистої величі і нагнітання страху гоям (неєвреям).
Щодо свята Пурим, то треба пошукати свої відповідники на 14-15 березня. Протилежно цій даті в Колі Сварожому стоїть свято Здвиження (14 вересня) – Землі здвигається на зиму – темні сили перемогли світлих. Відповідно 14 березня мусить бути зворотній рух, і пробудження Перуна.
Римляни шанували Бога Марса, первісно Бога родючості, а пізніше війни. Навесні здійснювався обряд вигнання „старого Марса“ – Mamurius Veturius, який припадав на 14 березня і полягав у вигнанні зими та закликанні весни. Під час цього обряду на місце старого Марса (життєвий цикл, якого завершувався у березні) кликали нового, який мав забезпечувати врожай у новому господарському році. Латинська назва березня (martius) пов'язана саме з аграрною функцією Марса, а не пізнішою його трансформацією у бога війни. [7, 37]
Не всі таїни вдалося нам розкрити у цьому дослідженні, та віримо, що напрям взято вірний. Пізнаючи світогляд Предків – ми збагачуємо своє сучасне духовне життя. Маємо знати, що наші Боги, то прояви Всесвіту. А він багатий своїм розмаїттям. Сприймаючи прояви Богів через мітологічні персонажі, ми розуміємо, що Природа навколо нас жива, а ми невід'ємна її частина.
Література:
1. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Варга Д. Древний Восток. У начал истории письменности. – Будапешт: Корвина, 1985. – 166 с.
3. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н.д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.
4. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). – 180 с.
5. Геродот. Історії в дев'яти книгах / перекл. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
6. Дарманський П.Ф. Земні джерела „святого письма“. – К.: Молодь, 1985. – 184 с.
7. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної культурології. Thanatos. – 1996. – № 1. – С. 28–62.
8. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
9. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
10. Косідовський З. Біблійні оповіді. – К.: Вид. політ. літ.України, 1978. – 400 с.
11. Краткая энциклопедия славянской мифологии / Н.С.Шапарова. – Москва: АСТ, Астрель, Русские словари, 2003. – 624.
12. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр „Просвіта“, 2000. – 288 с.
13. Никифор архимандрит. Иллюстрированная полная популярная Библейская энциклопедия. – Москва, 1990 (Репринт 1891). – 902 с.
14. Пашник С.Д. Утро Сварога. Народные праздники весны / Родосвет. – Вип.1. – 7514 (2006). – С. 29-36.
15. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
16. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.
17. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
18. Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с.
19. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.
20. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог… – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.
21. Франко І. Сотворення Світу. – Нью Йорк: Оріяна, 1969. – 118 с.
22. Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об'єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.).
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Жидівка Естер за посередництвом свого родича Мордехая увійшла в гарем царя, стала його улюбленою наложницею, потім дружиною. Довідавшись про задуми Гамана, посприяла єврейському повстанню, під час якого протягом однієї ночі було вбито близько 75 000 осіб не жидівського походження по всьому царству.
Про те, що Естер і Мордехай є мітологічними персонажами відомо давно, але це не заважає використовувати цю казку для возвеличення жидів і залякування ворогів. Причому останні самі себе лякають роздмухуючи казкові історії, чим не скільки викривають злочини жидів, а утверджують свою неспроможність протистояти їхній силі або силі жидівського Бога. У цій статті подаються докази паралельної мітотворчості, завдяки яким розвіюється думка про справжність згадуваних подій.
Як жиди святкують Пурим
Ось як самі жиди розповідають про свято Пурим в книзі рабина Ісраель-Меіра Лау «Практика іудаїзму в світі усної Тори»: «Ми святкуємо Пурим 14-го і 15 адара (місяць відповідає нашому березню. – С.П.) в пам'ять про врятування євреїв від повного винищення в часи царя Ахашвероша, який правив величезною Перською імперією. Сановник царя Гаман задумав згубити всіх євреїв і кинув жереб (пур), щоб дізнатися, коли найбільш підходить для цього час. Від слова „пур“ свято називається Пурим… Пурим символізує боротьбу за фізичне виживання єврейського народу. Тому святкування Пурима включає в себе моменти не тільки духовні, але і чисто матеріальні, як би призвані заявити на весь світ: ось ми живемо, їмо, п'ємо і веселимося...» [15, 314,315].
Пропагуючи для гоїв інтернаціонал, самі жиди засуджують прояви асиміляції в своїх громадах, приводячи приклади з історії про Естер. Але цікаво, що сама Естер, яка лягла під Ахашвероша, як і її дядько Мордехай, що вислужувався перед царем, такому засудженню не підлягають: «Відомо зі слів мудреців наших, що перські євреї тих часів проявляли сильну схильність до асиміляції, і знайшлися навіть такі, що відгукнулися на запрошення Ахашвероша прийти на його пир (бенкет). А участь в цьому пирові означало страшне приниження їх національної гідності – адже вино там подавали в посуді, загарбаному в Єрусалимському Храмі вавилонським царем Невухаднецаром. Розуміється, що це означало також і знехтування законами Тори про кошерну їжу і забороною пити вино, що зроблене неєвреями». [15, 315-316]. Цікаво, а чи засуджуються зараз жиди, які увійшли до урядових кіл України, адже вони частенько бенкетують з «неєвреями»? Чи може на їхніх столах тільки кошерна їжа? А може там вже тільки жиди і «жидовствуючи», тому й питання піднімати не слід?
А ось дуже цікавий уривок з названої книги, як треба трапезувати на святі Пурим істинним іудеям: «Пурим – це „дні пира і радості“… Під час трапези вдень ми зобов'язані пити вино, бо сказали мудреці наші: „Повинна людина напитися в Пурим до того, щоб не відрізняти слова “проклят Гаман» від слів «благословен Мордехай». [15, 318]. Звичай пияцтва в іудаїзмі ведеться ще від праведників Ноя і Лота, які набралися вина до нестями. Над першим надсміявся його син Хам, а другого зґвалтували доньки. [1]. Ось такі моральні устої, прийняті в даному суспільстві.
Дослідники Біблії вважають, що Книга «Естер» нічого повчального і морального не містить. Немає вона й історичного значення, бо вся "історія" з Естер вигадана, як вигаданий бенкет, що нібито тривав «сто вісімдесят днів» [1, Естер,1,4], як вигадана підготовка кожної дівиці з гарему шляхом намащування ароматами «протягом дванадцяти місяців» [1, Естер,2,12], перш ніж цар мав покликати ту чи іншу з них до себе в спальню.
Книга «Естер» викликала немало заперечень її з боку богословів. Зокрема, Мелітон Сардійський, один з найосвіченіших єпископів другої половини ІІ ст., вважав «Естер» неканонічною і припускав, що ця книга – уривок із перського літопису часів Ксеркса, перероблений якимось іудеєм. [6, 107-108].
Оскільки ім'я Мардохей походить від імені вавилонського бога Мардука, а Естер – від богині Іштар, дослідники вважають, що зміст повісті про Естер автор запозичив з вавилонської мітології, а свято «пурим» – це єврейська переробка вавилонського весняного свята «загмук». [6, 180].
Мітологія
Ми розглянемо мітологічний підтекст книги Естер, тому звернемо увагу на окремі уривки, які перегукуються з більш давніми арійскими творами. Ще Іван Франко намагався звернути увагу русинів, довідавшись про переклади шумерських табличок: «Жиди перейняли свої казки від вавилонян і інших сусідніх народів» [21, 100].
Та, нажаль, як сто років тому, так і зараз нас намагаються одурити, при чому на державному рівні, підсовуючи Біблію, як «святе письмо». Тож закликаю рідновірів не водитися на легендах про всемогутність жидів, а дати належну відповідь цим побрехенькам.
Треба відразу зазначити, що юдейські дослідники прив'язують мітологічні постаті до реальних історичних персонажів і доводять, що така подія насправді відбулася для кращого впливу на свідомість людини. Цей прийом досить відомий і зустрічається в різних релігіях в тому числі і в слов'янських давніх творах. Між прихильниками мітології і деякими істориками йдуть суперечки про справжність описаних подій. Такі історики, прикриваючись науковими званнями, стверджують, що вони мали місце, аби задовольнити духовні потреби віруючих. Іноді зустрічаються в своїй основі справжні події, але вони так обростають мітологією, що історична сторона втрачає всякий смисл. Так, наприклад, сталося з Ісусом Христосом. Вдалий витвір юдейських рабинів породив світову релігію для гоїв. І хоч при елементарних знаннях мітології можна побачити, що Ісус уособлює Сонце, яке щоразу вмирає і воскресає, тобто заходить і сходить. Та для віруючих цей чоловік є спасителем людства, що зійшов з небес, а хто цьому не вірить – той від Сатани.
Ахашверош – Род (як варіант Сварог)
Аналогічна ситуація складається з книгою «Естер». Вона починається розповіддю про царя Ахашвероша, у поясненнях до Біблії стверджують, що Ахашверош – це перський цар Ксеркс (485–465 до н.д.). «Біблійна енциклопедія» подає це ім'я, як найменування різних царів перських і пояснює цю назву за Фюрстом, як князь і голова, за Гезенієм, лев-цар. [13, 75].
Скористаємося для пояснення імені Ахашверош ведичними дослідженнями Степана Наливайка. Перша частина імені Ахаш можливо тотожна одному з епітетів Шіви – Махеш. Це ім'я складають компоненти маха «великий» + іша «бог» – «Великий Бог». [12, 247]. У другій частині цього імені «Верош» можемо побачити ведичного Вріша, якого С.Наливайко пояснює, як одне з імен Шіви і на санскриті означає «бик». Саме це ім'я відповідає імені слов'янського Бога Велеса. [12, 32,33]. Індійський етнонім махавріша дослівно означає «великий бик» і пов'язується дослідниками з Шівою-Рудрою. Рудра, тотожний нашому Родові. [12, 34]. Ім'я Ахашверош можемо пояснити, як «Великий або Могутній Бог-Бик».
Наливайко також доводить, що різновид слова варш означає ще й «дощ». Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві" має ще значення «осипати дарами», тобто пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай [12, 34]. Це й відповідає ознакам Бога Велеса – що царює на землі і є опікуном багатства. [17, 47-50].
У ряді мітологій (шумерській, єгипетській. індійській, іранській) бик – земне втілення Бога або його атрибут; у давньому Дворіччі, Середній Азії ІІІ–ІІ тис. до н. е., в давньоіндійській та давньоіранській традиції бик – образ місячного божества. [12, 35]. Слов'янського Велеса також можна ототожнювати з потойбічним Сонцем, що проявляється в Місяці. А роги Велеса, якраз і символізують Місяць.
Але, враховуючи, що Ахашверош – це Великий Бик, то дивлячись на священний символ русичів «Триглав», можемо побачити у загальному символі великого бика з рогами зубами, а в нижній частині, в районі яйця, – малого бика. Тож за великого треба розуміти Ахашвероша-Рода (Сварога), а за малого – Гамана-Велеса, його заступника. Тобто Род виступає великим яйцем-Всесвітом, а Велес – яйцем-зародком, або утворюється співвідношення тіло-живіт.
Цар Ахашверош затіяв величезну гостину, показуючи славу своєї величності аж на сто і вісімдесят днів [1, Естер,1,4]. Звичайно, що в дослідників є сумнів про такий довгий пир. Та якби вони врахували, що річне коло шумерів (як і слов'ян) має 360 днів, а пів кола має 180 днів, то стає зрозуміло, що пир відбувається з вересня по березень. Назва місяців «вересень» і «березень» має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово «вірш» (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком), а Велес є опікуном поезії. Тобто пир тривав 180 днів з вечора до ранку Сварожого. Недаремно саме 1 вересня або 1 березня святкувалися Новоліття. [14, 29-30].
Вашті — Віста
Сьомого дня, коли цареві стало весело на серці від вина, він наказав сімом євнухам привести царицю Вашті перед цареве обличчя, щоб показати народам та зверхникам її красу. [1, Естер,1,10,11].
Вашті – це ніхто інша, як слов'янська Віста чи римська Веста (Vesta) – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті [5, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Зоря-вістунка провіщає народження Сонця-Дажбога. Тому Святвечір починають з її появою на небосхилі. [16, 29]. Вислів «Де ти вешталася?» стосується саме порівняння із вечірньою зорею. Західна частина світу має близьку назву у європейських народів: west (анг.), westen (нім.), ovest (італ.) та ін. Чому ж більшість ознак Богині пов'язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матир-Сва-Слава (загальна назва вечірньої і ранкової зорі) несе вогонь небесний у наші домівки: «Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» [4, ВК,19]. Цей вогонь мають затопити в печах (комині) на 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила: «та бо Зоря Сонце провіщає» [4, ВК,7ж].
Цариця Вашті відмовилася прийти, чим розлютила царя. [1, Естер,1,12]. Слуги почали шукати для царя нову дівчину у дружини. І та дівчина, яка буде найкраща в царських очах буде царювати замість Вашті. [1, Естер,2,4]. Відразу стає зрозумілим, що вечірня зоря має замінитися ранковою, тому Вашті не виходить, а замість неї знаходять іншу…
Естер – Утреня С-естра Вісти
В книзі розповідається, що був один юдеянин Мордехай, який виховував Гадассу, вона ж Естер, дочку свого дядька…, а коли помер її батько, та мати її, Мордехай взяв її собі за дочку. [1, Естер, 2,7] Виходить Естер була двоюрідною сестрою Мордехая. Ці два персонажа юдейської казки були передрані з вавілонської мітології, де був поширений культ Мардука та Іштар [19, 368]. Ось ця Естер, після відбору серед інших дівчат і посіла місце цариці замість Вашті. [1, Естер,2]. Іштар, як і Вашті, ототожнюють з Венерою, що уславилася своїми еротичними рисами. (пор. англ. (і)star — зірка). Тому Іштар також є Богинею кохання [19, 324,326]. "І цар покохав Естер понад усіх жінок, і вона мала прихильність та ласку перед його обличчям понад усіх дівчат" [1, Естер,2,17].
Питання ранкової зорі дуже гарно розглянув професор Володимир Шаян у своїй праці «Богиня Світання». [22, 328-356]. Він доводить що, «звали її Ушас у санскриті, Австрінне у Литві і Латвії, Аврора по-латині. Еастер, або Істер по-англійськи, чи радше по-старосаксонськи… Еос по-грецьки… Найстаріша протослов'янська, а також праукраїнська форма звучала: Утра-Утреня. Утро означає ранок, а Утреня – ранкову зорю. Далі залишається ця назва на означення вчаснораннього Богослужіння, ще перед сходом сонця.» [22, 332,333]. Ім'я Остара мала давньогерманська Богиня ранкової зорі і весни, що приводила зі сходу Сонце, що вставало від нічного і зимового сну. [11, 7]. Римська Богиня перемоги Вікторія (Vіctoria) [18] також тотожна Істер, як по написанню імені, так і за дією, бо символізує перемагаючу дію ранкового Сонця.
Володимир Шаян виводить ще давнішу протоіндоєвропейську форму імені Богині – «Устра» [22, 334]. Він також приводить текст написаний класичним англійським літописцем Беде біля 725 року: «Місяць Еостер, який сьогодні пояснюється як Пасхальний місяць, мав свою назву від Богині, яка називалася Еостере і якої свята вони в цьому місяці звеличували: її іменем тепер озвучують Пасхальний час, називаючи розваги старинних обрядів звичаєвим словом як нові торжества.» [22, 337,338].
Володимир Шаян називає місяць квітень, який присвячений цій Богині. З ним можемо не погодитися, адже весна (ранок) починається з березня, який можемо вважати місяцем Ранкової Зорі, а саму Пасху жиди можуть святкувати після весняного рівнодення. Мардохей (Мардук), якраз і тримає в своєму корені назву місяця Марта (Березня), що тотожний юдейському місяцю Адару [13, 24]. А за аналогією ушанування Зорі 4 вересня, 4 грудня, 4 червня, можемо вивести як свято Ранкової Зорі 4 березня, який в свою чергу відповідає ранку Сварожому, що включає в себе квітень і травень. Можемо припустити, що дія Ранкової Зорі обмежувалася 4 березням і 4 червням.
Володимир Шаян також вважає, що до пракореня «Ус» ("Іс", «Еас») було додано для чинності особотворчий наросток жіночого роду «тра». [22, 343]. Корінь «Ус» має бути пов'язаний з ранковим Сонцем, що й підтверджується його складовою в імені Ісус, Іса, Ус, Бус. Ісуса Христоса ушановують у першому півріччі від Різдва до Купала, виключення складає тільки свято Преображення через 7 шестиденних тижнів після смерті Ярила – весняного сонця слов'ян. Іноді жартують: яке слов'янське ім'я має жидівське коріння, відповідь – Ізяслав (той що ізимає (вилучає) славу). Але ж можна і з іншого боку зайти: «Слава Ісу», якраз і відповідає Ізяславу. Сонце іс-ходить, із-імається з утро-би Матері-Землі. Одна з назв птаха що приносить немовлят Бусол (Лелека). Інша назва цього птаха «Гайстер» тотожна "Істер".
Перекладач Велесової Книги Борис Яценко ототожнює огняну птаху Матир-Славу з лелекою (бусолом, чорногузом), яка несе вогник нового життя у сім'ю [3, 251]. Матир-Слава – це загальний образ для Зорі як ранкової так і вечірньої, бо вона «сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й загибель» [4, ВК,7є]. Тобто народження Сонця зранку (весна) – це перемога, а його захід (осінь) – це поразка. Якщо для ранкової зорі нам підходить образ бусола, то для вечірньої зорі ми знаходимо втілення в сову, як нічну птаху. Ассиро-вавилонську Богиню Інінну (вона ж пізніша Іштар) зображували з голубкою або у вигляді голубки; з голубом зображувались і грецька Богиня Афродіта, і фінікійська Астарта. [6, 121,122,124]. На іншому зображені крилату Іннін супроводжують сови та леви. [2, 46].
Матир-Слава часто називається Перуницею, або «од Інтри є». «Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні.» [4, ВК,7д]. Ми маємо чіткі паралелі з біблійними персонажами, адже Естер є сестрою (дочкою) Мордехая, що тотожний Перуну.
Мордехай – Індра — Перун
Те що Мордехай це є Вавилонський Мардук, стверджує багато дослідників. Але чіткої визначеності в його проявах немає. С.А. Токарєв доводить, що жреці Вавилону висунули на перше місце бога Мардука, який став над іншими богами і зробили спробу створити щось на зразок монотеїзму, де начебто існує тільки один бог Мардук, всі інші боги – це його прояви: Нінурта – Мардук сили, Нергал – Мардук битви, Енліль – Мардук влади і т. д. [19, 323-324]. Але сила, битва, влада притаманна всім Богам-громовержцям. Тому тут ми не вбачаємо перехід до монотеїзму, бо не було заборонено, промовляти прояви «небесного царя».
Енліль-Мардук, тотожні нашому Богові Перуну (громовержцю і опікуну воїнства), а також його прояву Лелю і біблійному Іллі. Олександр Знойко зазначає, що «Перун» буквально – «той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем». Пур означає «вогонь» (д.-гр.). [8, 74]. Тож і назва свята Пурим має бути пов'язаною з Перуновим вогнем, який пробуджується після зимової сплячки, або з самим Перуном, бо «м» може замінюватися на «н» (наприклад, «мавки»-«нявки»). Наше українське «шпурляти» означає «різко і з силою кидати», що може бути пов'язаним із блискавками, які шпурляє Перун.
Нескладно побачити в іменах Мардук і Мордехай українське слово «морда», а закінчення імен можуть вказувати на їхню фалічність. Подивимося на наші стели, що стояли на могилах. Вони мали означати запліднюючу силу Батька-Неба, тому їх відображали у вигляді фалосів (людино-фалоси), або ставили ознаки мужів нижче пояса стели. Аналогічна ситуація складається з Паскою: це й писок і піська (дит.). В тих же значеннях використовуються слова «харя» і «хер».
На підтвердження висловлених припущень зазначимо, що коли Естер стала царицею, то на її прохання взяли до палацу Мордехая, який обійняв посаду воротаря і здобув таке довіру, що його поставили охороняти вхід до царської опочивальні. [10, 366]. «Коли Мордехай сидів у царській брамі, розгнівалися Бігтан і Тереш, два царські євнухи зо сторожів порогів – і задумали простягнути руку на царя Ахашвероша. [1, Естер,2,21]. Мордехай звичайно здав заколотників цареві. У даному випадку нас цікавить, що Мордехай був воротарем. Цим він нагадує святого Петра, що стоїть на воротах до раю. Петро уособлює нижній світ Богів: він – опора християнської віри, а коли його розпинали, то попрохав, щоб повісили його стримголов, аби не як Ісуса Христоса. [9, 409]. Все це вказує на фалічність образа Петра.
Якщо уявити, що Раєм може бути жіноче лоно, то тоді виправдана посада Петра як ключника, тобто безпосередньо ключа до Раю. А два сторожі порогів, Бігтан і Тереш (наші відповідники – Богдан і Тарас), які означають роги Велеса, що одночасно можуть бути зміями – охоронцями зародку-вогню. Тут ми можемо зробити порівняння з Велесовою Книгою: „Молимо Патар (Петро. – С.П.) Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.“ [4, ВК,19]. „Се бо хранимо Питаре Діяє, якож той особо є, став о Матері протів“. [4, ВК,30]. Тобто можемо зазначити, що Петро-Питар та Андрій-Індра (обоє в Євангеліях виступають як брати рибалки, але вони діють в різні періоди року) тотожні до Мардука. Тому й не дивно, що Мардук, на зразок Андрія (Індри) б'ється із зміями – порогами (ведичним Врітрою).
Гаман — Велес
Ім'я першого міністра царя Ахашвероша, для українця не потребує перекладу – це дійсно гаман, або, як більшість зараз вживає зменшувальний варіант, гаманець. Ми знаємо, що Велес є Богом достатку, тому й не дивно, що першим помічником у Ахашвероша є „мішок з грошима“. Є в нас таке близьке до імені слово „гумно“, яке позначає господарський двір, а Велес є опікуном господарів, скотини, яка знаходиться у гумні. Гаман може позначати або міхур чоловічого статевого органу, або черево. Мордехай бореться з Гаманом, як Перун бореться з Велесом за світові скарби. Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світів. Ілля-громовержець (він же Перун) кидає стріли в чорта, який без сумніву є аналогом рогатого Велеса. Ще один випадок цієї боротьби зафіксований в Біблії: пророк Ілля (Перун) вирізає Ваалових (Велесових) пророків. [1, І Кн. Царів, 18].
В додаток наведемо інший доказ щодо Гамана. Як ми вже зазначали, Велес може уособлювати місяць, а вуха на голові людини позначають зростаючий і ущербний місяць. Розберемо складові слова „серга“ (прикраса, що носять на вусі): „сер“ – сірий, серп; рга – рога. Ці частини слова напряму пов'язані з місяцем: сіренький, серпастий, рогатий. До того ж треба додати, що традиційні серги робляться у вигляді чола Велеса (сердечко) з рогами. Всі ці ознаки пояснюють нам, чому в жидів з'явився звичай на Пурим пекти трикутні солодкі пиріжки з начинкою з маку і солодощів (або з сиром чи сливками), які отримали назву „вуха Гамана“ [15, 319].
Наші вареники (пироги) також за формою нагадують вуха, чи то, як прийнято вважати, напівмісяць [20, 66]. Залишається тільки ці гамани із сиром всередині наштрикнути стрілами щоб з'їсти. Їжте на здоров'я та будьте мудрими: ми маємо знати, як зерно відділити від полови, яку нам підсовують, бо всі інші побрехеньки Книги Естер про розправу над персами були придумані жидами для особистої величі і нагнітання страху гоям (неєвреям).
Щодо свята Пурим, то треба пошукати свої відповідники на 14-15 березня. Протилежно цій даті в Колі Сварожому стоїть свято Здвиження (14 вересня) – Землі здвигається на зиму – темні сили перемогли світлих. Відповідно 14 березня мусить бути зворотній рух, і пробудження Перуна.
Римляни шанували Бога Марса, первісно Бога родючості, а пізніше війни. Навесні здійснювався обряд вигнання „старого Марса“ – Mamurius Veturius, який припадав на 14 березня і полягав у вигнанні зими та закликанні весни. Під час цього обряду на місце старого Марса (життєвий цикл, якого завершувався у березні) кликали нового, який мав забезпечувати врожай у новому господарському році. Латинська назва березня (martius) пов'язана саме з аграрною функцією Марса, а не пізнішою його трансформацією у бога війни. [7, 37]
Не всі таїни вдалося нам розкрити у цьому дослідженні, та віримо, що напрям взято вірний. Пізнаючи світогляд Предків – ми збагачуємо своє сучасне духовне життя. Маємо знати, що наші Боги, то прояви Всесвіту. А він багатий своїм розмаїттям. Сприймаючи прояви Богів через мітологічні персонажі, ми розуміємо, що Природа навколо нас жива, а ми невід'ємна її частина.
Література:
1. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Варга Д. Древний Восток. У начал истории письменности. – Будапешт: Корвина, 1985. – 166 с.
3. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н.д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.
4. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). – 180 с.
5. Геродот. Історії в дев'яти книгах / перекл. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
6. Дарманський П.Ф. Земні джерела „святого письма“. – К.: Молодь, 1985. – 184 с.
7. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної культурології. Thanatos. – 1996. – № 1. – С. 28–62.
8. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
9. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
10. Косідовський З. Біблійні оповіді. – К.: Вид. політ. літ.України, 1978. – 400 с.
11. Краткая энциклопедия славянской мифологии / Н.С.Шапарова. – Москва: АСТ, Астрель, Русские словари, 2003. – 624.
12. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр „Просвіта“, 2000. – 288 с.
13. Никифор архимандрит. Иллюстрированная полная популярная Библейская энциклопедия. – Москва, 1990 (Репринт 1891). – 902 с.
14. Пашник С.Д. Утро Сварога. Народные праздники весны / Родосвет. – Вип.1. – 7514 (2006). – С. 29-36.
15. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
16. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.
17. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
18. Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с.
19. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.
20. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог… – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.
21. Франко І. Сотворення Світу. – Нью Йорк: Оріяна, 1969. – 118 с.
22. Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об'єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.).
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.