Юліанський календар

Календар, запроваджений з 1 січня 45 р. до н. е. Юлієм Цезарем наприкінці 46 до н.е. Спираючись на поради олександрійського астронома Созігена (Sosigenes), Юлій Цезар дав розпорядження на створення менш заплутаного і більш зручного календаря, придатного для загального користування в Римській імперії.
В основу календаря покладено середню тривалість річного обернення Землі навколо Сонця – 365,25 діб. Щоб не мати дробових часток дня, стали в трьох простих роках рахувати по 365 днів, а в четвертому високосному – 366. Початком року в цьому календарі стали вважати 1 січня, оскільки в цей день починалося державне життя в Римі. Але ми можемо стверджувати, аналізуючи давню арійську міфологію, що перенесення Нового року на січень було пов'язане з релігійною реформою. Число днів в місяцях становило 30 або 31 день (у лютому – 29).
Ім'я Цезаря вшановано в латинській назві січня – Julius. Пізніше, Октавіан Август виправив конструкцію високосного року, і восьмий місяць на його честь названо Augustus. А щоб не осоромитися перед імператором-попередником, місяць серпень Augustus також отримав 31-й день, який взяли з кінця року – 29/30 лютого. Таким чином лютий вкоротився й став тривати 28 днів звичайного року й 29 високосного.
У 325 році Нікейський собор постановив вважати юліанський календар обов'язковим для всіх країн, що сповідували юдо-христосівство.
Через неточності в обчисленнях часу рік в юліанському календарі на 11 хвилин 13,9 сек. довше, ніж в дійсності. Тому він відстає від тропічного року. Через це за кожні 128 років і 68 днів цих хвилин накопичується на цілу добу.
І вже на XVI ст. відхилення від астрономічних подій становило близько 13 діб. Це й стало причиною введення в 1582 році католиками Григоріанського календаря зі зміщенням на 10 діб, бо при його укладанні орієнтувалися на 21 березня – час весняного рівнодення, який був зафіксований на Нікейському соборі. Тобто на той час він вже не відповідав святу Благовіщення (25 березня), яке пов'язане з цією астрономічною подією.
Східна церква грецького обряду (а разом з тим і держави, де вона домінувала) не зробила такої реформи і продовжила користуватися юліанським календарем. На сьогодні різниця між юліанським і григоріанським календарями складає 13 діб. Декретом Совнаркома, підписаним В.І. Леніним 24 січня 1918 року, Росія перейшла на григоріанський календар (відповідне рішення прийняла також Центральна Рада УНР). За цим декретом наступний за 31 січня день треба було вважати не 1, а 14 лютим. Звичайно, що й це рішення для Російської православної (вірніше – греко-ортодоксальної) церкви не було вказівкою, тому всі свята залишилися на місці, тільки наклалися на новий стиль, наприклад: за старим стилем Новий рік припадав на 1 січня, тепер – на 14 січня.
Нині в Україні (як і в Росії чи Білорусі) існують подвійні стандарти: державний календар – григоріанський, а релігійний – юліанський. Такий підхід призводить до курйозів. Всі святкують Новий рік 1 січня (Обрізання Господнє) за григоріанським календарем, а наступне «державне свято» – Різдво Христове – за наполяганням «православних християн» було встановлено 7-го січня (25 грудня юліанського календаря). Відповідно переважно хибно вітають: «З Новим роком і Різдвом Христовим», що за послідовністю подій є грубою помилкою. Проукраїнські церкви готові перейти з юліанського календаря на григоріанський і неодноразово про це заявляли. Лише впертість Російської православної церкви запобігає зробити цей правильний крок. Постає питання: раз церкви оголосили себе незалежними, то чому досі орієнтуються на Москву?

Література:
1. Пашник С.Д. Юліанський та григоріанський календарі. – svit.in.ua/stat/st1.htm.
2. Юліанський_календар. – wiki.svit.in.ua/index.php/Юліанський_календар.

Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm