Виміри часу. Календарі

Людина з давніх часів намагається скласти календарну систему, яка б відповідала Божим – Всесвітнім ритмам. Основні вироблені людством одиниці відліку часу визначаються астрономічними факторами: доба – період обертання Землі довкола своєї вісі, місяць – період обертання Місяця довкола Землі, рік – період обертання Землі навколо Сонця.
Розрізняють зоряну і сонячну добу. Зоряна доба дорівнює часовому інтервалу між двома послідовними положеннями в одній і тій же точці неба певної зірки, яка не має власного видимого руху. Сонячна доба визначається аналогічним положенням Сонця. Оскільки Сонце рухається відносно зірок в одному напрямі з Землею, зоряна доба коротше сонячної приблизно на 4 хвилини. За рік між ними накопичується різниця біля доби. Однак Земля рухається навколо Сонця з різною швидкістю, відповідно, і Сонячна доба не є постійною величиною. Для полегшення підрахунку часу введене фіктивне поняття «середнє сонце», тобто рух Сонця умовно прийнято вважати рівномірним. Середня сонячна доба служить основною одиницею обліку часу.
В основі місячного обліку часу лежать спостереження за фазами руху Місяця. Проміжок часу між двома послідовними новими місяцями отримав назву місяця чи синодичного місяця (від гр. «синодос» – зближення, сходження), оскільки в момент нового місяця Сонце і Місяць «зближуються». Тривалість синодичного місяця складає 29 діб 12 годин 44 хвилини 2,9 секунди.
Спостереження за періодичною зміною пір року (сезонів), пов'язаною з видимим рухом Сонця (фактично з рухом Землі довкола Сонця), привели до фіксування астрономічного, або тропічного, року. Два рази на рік Сонце і Земля знаходяться в такому взаємному розташуванні, при якому сонячне проміння рівномірно освітлює земні півкулі – день дорівнює ночі на всій планеті. Це дні весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодення згідно державного календаря. Інтервал часу між послідовними положеннями Сонця в точці весняного рівнодення отримав назву тропічного року. Його тривалість – 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд.
Легко зауважити, що середню добу не можна співвіднести з тропічним роком і синодичним місяцем, який в свою чергу теж не співвідноситься з тропічним роком. Зрозуміло, що, беручи за основу ці одиниці, неможливо створити абсолютно точну систему обліку часу. Перед людством стояло складне завдання – виробити такі системи літочислення, які максимально наближували б певний умовний рік до справжнього тропічного року. Вся історія створення календарних систем обліку часу наочно ілюструє хід вирішення цього завдання.
В результаті умовного узгодження доби й місяця була створена місячна система обліку часу, яка вважається давнішою. Узгоджуючи між собою добу й рік, людство створило сонячну систему літочислення. Комбінування цих двох систем призвело до утворення місячно-сонячної календарної системи, в якій доба й місяць узгоджуються з роками.

Місячний календар

Перші календарні системи, як на сьогодні відомо, виникли в IV-III тис. до н. д. Давнішими, ймовірно, були місячні календарі, в яких чергувалися місяці по 29 і 30 діб. У місячному році було 12 місяців, або 354 доби, тобто він на 11,25 діб коротший за сонячний рік. Основним недоліком місячного календаря є труднощі узгодження його з порами року. В результаті місячний календар виявився дуже незручним для народів, основою господарського життя яких було землеробство, оскільки початок нового року не припадав на певний день, а зміщувався за сезонами. Щоб наблизити рік місячного календаря до тропічного, стали періодично вводити додатковий (13-й) місяць. Таким чином був створений місячно-сонячний календар.
Місячними календарями були вавилонський, давньожидівський та інші. Місячний до цього часу використовується у ряді мусульманських країн, а також в Індонезії. Відомі два різновиди місячних календарів: вільний (мандрівний), поширений у мусульманських країнах, і зв'язаний (місячно-сонячний), поширений в тюрко-монгольських країнах.

Сонячний календар

Потреба передбачення настання певної пори року призвела до появи більш крупної, ніж синодичний, одиниці виміру часу – року, тривалістю спочатку 360, а потім 365 днів. В цьому календарі рік поділявся на 12 місяців по 30 діб кожний, місяць поділявся на 5 тижнів по 6 днів. Рік відповідно мав 60 тижнів. На кінець року до нього додавались п'ять додаткових діб.
Сонячний календар спочатку був поширений у небагатьох країнах – в давньому Єгипті, в деяких районах Індії й Центральної Америки. Сучасний міжнародний календар є сонячним (див. Юліанський і Григоріанський календарі).

Місячно-сонячний календар

В його будову взято за основу тропічний рік, що дорівнює 365,24 діб, і синодичний місяць, що містить 29,5 діб, тобто в цьому календарі узгоджується рух місяця з річним рухом Сонця. Рік у календарі складається з 12 місяців, по 29 і 30 днів кожен, а для врахування руху Сонця періодично вводяться т.зв. «високосні» роки, що містять додатковий 13-й місяць. Таким чином, прості 12-місячні роки містять по 353, 354, 355 днів, а «високосні» – по 383, 384, 385 днів відповідно, що приводить до майже точного збігу 1-го числа кожного місяця з народженням молодика (нового місяця). Такий календар застосовувався у Вавилоні, Давньому Римі, Китаї, Давній Греції та ін., а тепер використовується в Ізраїлі та при обчисленні настання Великодня і пов'язаних з ним «рухомих» свят у греко-ортодоксів і католиків.

Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm