05.02.2018
Худ. Сонцеслав Крижанівський «Вівтар»
Б
БЕРЕГИНЯ – Богиня-захисниця, яка оберігає всіх і все: домашнє вогнище, рідну землю, людину, жінок-матерів і чоловіків воїнів. Згад у ВК,7ж. Свято – 1 лютого. Див. Мати-Земля.
БІЛОБОГ – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: «А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.» [ВК,11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Але іноді зазначається, що Білобог несе добро, а Чорнобог – зло: «Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога» [ВК,22]. Ушановують Білобога 15 липня.
БОГ, БОГИ – слов'яни розуміють Бога як найвищу істоту. З Богом ототожнюється Природа, Всесвіт. Найвищім Бог є єдиний і багатопроявний, кожний із Його проявів має своє ім'я і розглядається як окреме Божество. Боги слов'ян мають чітку прив'язку до природної сутності, тобто відбувається уособлення проявів Природи через мітологічні персонажі. Це дає відмінність від біблійного віровчення, де боги і святі діють як окремі від Природи істоти, хоча первісно ця прив'язка існувала. Серед імен слов'янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества, які часто можуть виявитися давніми епітетами, а пізніше стали сприйматися як власні імена.
БОГУМИР – за Велесовою Книгою праотець слов'ян. Послухавши свою дружину Славуну, Богумир поїхав шукати своїм донькам чоловіків. Залишився ночувати біля вогнища під дубом (тотожність з Козаком Мамаєм, який уособлює Сонце, що заходить). Тут йому зустрілися три мужі – вісники на конях: Ранок, Полудень і Вечір, які шукали собі дружин. Ці вісники й стали чоловіками трьох доньок – Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів пішли племена деревлян, кривичів і полян. А від синів Богумира Сіви і Руса пішли сіверяни і руси. [За ВК,9а]. За своїм ім'ям Богумир може уособлювати осіннє Сонце – Миробога. У ВК,10 сказано, що по Богумиру був Ор з синами своїми. Це наводить на біблійні паралелі, коли Іван Хреститель, являється предтечею Ісуса Христоса.
БОЖ БУС – легендарний князь Антії (русів). За ВК,32, Германаріх розбив русів, і повержив Божа-Буса і сімдесят інших криженців, це призвело до консолідації та повстання Русі й розгрому готів: «Се Отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх. І повержив руса Божа-Буса і сімдесят інших криженців. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь...». У «Слові…» згадується «время Бусово». В книзі «Про походження й діяння готів» Йордан повідомляє, що король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп'яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування». 374 року гуни обрали своїм великим каганом Баламира. Гуни спочатку підкорили антів, а потім, зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германрихом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Вінітара за вбивство антського царя Божа. Легенда про розп'яття (чи поверження) Божа Буса аналогічна вченню про розп'яття Ісуса Христоса, а також про його 70 апостолів, яке могло виникнути на основі міту про погибель єгипетського Осіріса (Бусіріса). Можна припустити, що в історичні події, що пов'язувалися з Божем, були вплетені мітологічні сюжети. У Києві є Бусова гора і Бусово поле. Священний птах лелека, має іншу назву бусол, приносить немовлят і може символізувати ранкову зорю. Бус(а) – це також човен, корабель.
БОЖИЧ – див. Коляда.
БОЯН – легендарний києво-руський поет-дружинник другої половини XІ – початку XІІ ст., згадується у «Слові» та в одному з написів на стінах Софійського собору в Києві. «Віщій співець», «внук Велеса» (Бог Велес – опікун поезії), він оспівував міць Київської держави, бойові звитяги русів. На іншу думку Боян є мітологічною особою. Так в найдавнішій з відомих булгарських літературних творів, поемі історика і релігійного діяча Мікаіля Шамсі Башту «Легенда про доньку Шана» (882 р.), згадується алп Боян – Бог співу, син Сонця і Місяця. Події легенди охоплюють територію Подніпров'я і по своїм мітологічним персонажам перегукується з пізнішим «Словом».
В
ВЕЛЕС – Бог таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин. Велес зображався у вигляді вола, ведмедя, змія (роги). Велес протиставляється Перуну. На середньому зубі Триглава (Тризуба) це позначається у вигляді стріли, що б'є між ріг чи в сердечко (чоло) Велеса. Велес є зв'язковим світів Нави і Яви: провідник душ померлих до світу Нав і навпаки звідти приносить отрочат. Велес тягне в небі комнощ (човен) суражіїв [ВК,3а]. Велес навчив слов'ян землю орати і сіяти, а також всілякому ремеслу. Слово «скот» в давнину мало значення «багатство», «гроші». Скот вважався основним багатством племені, родини. Тому «скотій Бог» Велес є Богом багатства. До цього часу існує звичай залишати на зжатому полі жмут колосків «Велесу на бородку». Трави, квіти, кущі, дерева називали «волоссям землі». Корінь «воло», «вло» став складовою частиною слова «володіти», «влада». Велесу присвячена «Велесова Книга» [ВК,16]. У «Слові о полку Ігоревім» співець Боян названий внуком Велеса: «Чи оспівати було, віщий Бояне, Велесів внуче.» Велес тотожний ведичному Валу, біблійному Ваалу і Соломону, св. Власію, Валентину, Миколі та ін. Ушановують Велеса 11 лютого, 9 травня, 6 грудня.
ВІЙ (Вий) – Бог потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з'єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. Вія нагадує святий Кас'ян: «Кас'ян схожий на людину, увесь в шерсті, вії довгі, аж до землі, і весь чорний. Кас'янові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом». Ім'я Кас'ян пов'язане з кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими. Свято Вія відзначають в останній день лютого, аби розкривши йому вії випустити Сонце. Наступний день 1 березня вважається Ранком Сварожим. На острові Хортиця досліджено святилище-обсерваторія, якому понад 4 тис. років. На головному святилищі, що викладене з каміння, можна побачити Око Боже. Вія ока позначена сегментом від сходу літнього Сонця до сходу зимового Сонця.
ВИЛИ – Богині долі, які присутні під час народження дитини й визначають її долю, вселяють в неї душу. Водночас Богині поезії, музики, танців. зображалися вічно юними красунями, стрункими й граційними, в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких начебто вся чарівна сила.
ВОВКУЛАК (вовкун) – чоловік-перевертень, який має особливість перевтілюватися у вовка. За повір'ям, вовкулаками є або чаклуни, які вміють приймати звірячий образ, або прості люди, яких перетворили у вовків колдуни. Як правило, вовками вони стають уночі, а вдень знову стають людьми. Вовкулаки у військовій справі співвідносяться з архетипом Чорного Перуна, з елітними військовими дружинами орденського типу з високою військовою підготовкою.
ВОГНЕБОГ – одне з імен Бога вогню Симаргла.
Г
ГАМАЮН – віщий птах, «говорун».
ГОРИНЬ – Богиня-плакальниця; від горе, горювати. Згад. у Велесовій Книзі.
Д
ДАЖБОГ (Даждьбог) – Бог Сонця, син Сварога (Батька-Неба) і Рожаниці (Матері-Землі), брат Мокоші-Води, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала. В Іпатіївському списку ПВЛ зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог». За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (рос. дождь). Ім'я «Дажбог» дослівно можна роз'яснити як «Бог, що дає життя». Дажбог вважається подателем всіляких благ: «Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти.» [ВК,31]. Сварог запліднює Рожаницю, а та породжує Мокошу і Дажбога. Пройшовши небесне життя Дажбог вмирає і заходить до лона Землі, зранку знову народжується. Так постала віра в непереможне і вічне життя. Боги, що вмирають і воскресають, в більшості ототожнюються із сонячним Божеством. Сварог наказав Ору (отцю русів) слухатись Дажбога як Отця [ВК,25]. Дажбог вважався родоначальником руського народу і руси названі «Внуками Дажбожими». «Слово о полку Ігоревім»: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». «Велесова Книга»: «Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки» [ВК,23]. Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об'їзд. Сонячний Бог ще може пересуватися Небом (Сваргою) на човні-струзі: «Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя.» [ВК,38б]. У грудні, коли ночі найдовші, Дажбог помирає, а на наступний день зимового сонцестояння відроджується (свято Різдва – 25 грудня). Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий), Ярило (весняний), Купало (літній), Мир (осінній). У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Дажбог стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: "І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить." [ВК,33]. Щитом Дажбога є шестикутна зірка.
Дажбог згадується в обрядових піснях:
Ой, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати…
За своїми ознаками Дажбог тотожний Свентевиту – західних слов'ян, Давату – геттів, Давиду та Ісусу – біблійним мітоперсонажам, Ра – єгиптян та ін.
ДАНА – Богиня прісної, річкової води, яка важлива для життя людей. Дана опікується водоймами, дбає за їх чистоту, наповненість. За своїми функціями наближається до Мокош, що згадується в літописах. Назви найбільших річок України споріднені з Даною – Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Дінець. Порівняй укр. «дно». Водойми в Україні мають додаткову назву «дунай». Вона стає часто поетичною, так у «Слові о полку Ігоревім» слово дунай – це річка взагалі, вода: «На дунаї Ярославнин голос слишиться». Можливо, що фольклорна Водяниця і Во-Дана – це одне і теж. Тотожна ведичній Богині первісних вод Дану.
ДИВ (Дий) – Бог нічного Неба. У ВК Питаре Діяє, тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-питаре, грецькому Zeus pater, римському Dies piter, які вважаються Богами Неба. Але у слов'ян він уособлює протилежне нічне Небо. ВК,4г подає дивів негативно: «Ані Мара, ні Морока не смієм славити. Ті бо то диви є нашим нещастям…». У «Слові» Див має вигляд нічного хижого птаха: «Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…». О.П. Знойко вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н. д.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: «Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю.» І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі «Слова»: «Уже вріжеся Див на Землю». Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово «Див» близьке до Діви, що прив'язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо це є сила фалосу (Пітаре) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес людям: «Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» [ВК,19], «Се бо храним Питар Діяє, якож той особо є, став о Матері против… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе». [ВК,30]. Апостол Петро також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп'яли стрімголов. Крім того христосівці Дияволом називають антипода свого Бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: «Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду». Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і народженням Місяця (роги). Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава (символ овена або тура – перевернута п'ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чорнобогом – Богом темряви, див, таємничості.
ДОЛЯ – Богиня, яка пряде долю людині. Свято Долі відзначається 24 листопада. В місячно-сонячному календарі Місяць на цей день починає переходити у серп. На свято Долі відбуваються молодіжні вечорниці, дівчата ворожать на судженого, варять кашу і закопують у садку (символи кохання). Напевне, Доля є ознакою місячної сутності і має відношення до Мокоші. В церковному календарі їй відповідає Катерина, яка вирішує долю людини: «котитися» і «ринути» (зануритися, загинути); означення вмертвляючої і народжуючої жіночої сутності, порівняй: косар (смерть з косою), кат, каторга, кіт (киця), окотитися, терен, ирій. Катраниця – ім'я однієї з русалок. Літера «т» може замінюватися на «с» (лат. «th»), що проявлено в зменшеній формі імені «Кася». У цьому випадку можна прочитати «косарина», звідси й косар – той що умертвляє рослину. Тому у Долі можуть бути ознаки Смерті з косою, яка вирішує долю – кому жити, а кому не жити. Спадаючий місяць, що переходить у косу і є цьому підтвердженням.
ДОМОВИЙ – господар, дух дому, покровитель будівлі і людей, які живуть у ній. Люди намагаються підтримати з Домовим добрі відношення, турбувалися про нього, як за поважним гостем, і тоді він допомагав тримати дім у порядку і попереджав про небезпеку. Домовий влаштовувався жити в підпіллі, під пічкою. Уявлявся у вигляді маленького старця. За характером він вічний хлопотун, ворчливий, але турботливий і добрий. Переселяючись на нове житло, Домового завжди з допомогою замовляння запрошували переїхати разом з родиною.
ДРЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені древлян. Згад. у ВК,9а.
Ж
ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. Велесова Книга: «Жаля жаліє над ворогами» [ВК,25]; "І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і вирікати їм" [ВК,8]. Могила називається жальник; «жаліти» – заспокоєння людини; «желаю» (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у «Слові»: «За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі». У різних перекладах Велесової Книги Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово «жаль». Можливий варіант, що Жаля є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими, що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі (див. ВК,37а).
ЖИВА – Богиня життя, уособлює життєву силу і протистоїть смерті. Жива своїм походом оживляє природу навесні і дає землі плодючість.
З
ЗАМУНЬ КОРОВА – як прародителька русів згад. у ВК,7є: "І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…". У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: «Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.» Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. Можливо Замунь тотожна Мокоші – дружині Дажбога і уявляється у вигляді рогатого місяця (луни), який може бути представлений як чоловіком так і жінкою.
ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. Згадується у ВК,26.
ЗЕМЛЯ (Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця) – Богиня Землі, правителька Нави. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [ВК,30]. Земля і Сварог, згідно Світового Яйця, породжують Сонце і Воду. Земля проявляється протягом року у різних образах, пропонуємо варіанти: Мара – ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива? – 8-9 червня. Земля тотожна біблійній Діві Марії (Марі). – 30.
ЗОРЯ (Зориня, Зоря Красна) – Богиня Зорі. Можливо ототожнення Зорі і Матир-Сви (ВК), два крила якої символізують ранкову і вечірню Зорю.
І
ІНТРА (Ондере, Індра, Андра) – Інтра уособлює нижнього (чорного) Перуна: «Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.» [ВК,30]. Бог Інтра передав зброю Перуну (див. ВК,6г). Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов'янській мітології («Голубина книга»), як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосівському апостолу Андрію. Свято Інтри. – 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Інтра: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони (за ведичною мітологією). Те що Інтра у слов'ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі «Калита» танцюють навколо косого хреста. Цей символ ототожнює Інтру. з фалосом і ядром (насінням). На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині, а Перун – перо у верхній частині середнього зуба.
К
КАРНА – Богиня кари, скорботи. «Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли». [ВК,25]. Тотожна Жалі, разом з нею ще згадується у «Слові»: «За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі». Птах смерті – крук (каркати).
КИЙ – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). За ПВЛ брати Кий, Щек і Хорив ще мали сестру Либідь, вони збудували місто й назвали його на честь старшого брата Києвом. Незважаючи на те, що Кия та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Кий позначає щоглу, Щек (Змій) – ніс, Хорив – корму (кермо).
КОЛЯДА (Божич) – наймолодший зимовий прояв Дажбога. Коляда являється у вигляді дитини, підлітка. Різдво Коляди святкують 25 грудня на зимове сонцестояння. Народженню Сонця-Божича присвяченні колядки. Вважається, що це є також Різдвом Дажбога, бо починається нове Сонячне Коло: «Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди». [ВК,31]. Західнослов'янський варіант імені – Поренут.
КУПАЛО (Купалбог, Купайло, Рай) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов'янське ім'я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. На ранок зустрічали новий прояв Сонця – Купалу. Купалбог править до Митнищ (осіннє рівнодення). «Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів.» [ВК,8]; «Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими.» [ВК,21]; "І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." [ВК,28]; «Купалбогу, який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння.» [ВК,38а].
Л
ЛАД (Ладобог) – осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: «Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог» (іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове). Бог порядку, ладу: "І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі." [ВК,38а]. Друге ім'я осіннього Сонця – Мир. Обидві назви зафіксував В. Скуратівський у Карпатах. Об'єднуючі імена людей – Ладомир, Володимир. Лада, як і Мира, ушановують на осіннє рівнодення – 24 вересня, коли відбувається завмирання природи до зимового сну: «То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну]» [ВК,7г].
ЛАДА – весняний прояв Матері-Землі (Рожаниці). Вона уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот. Ушановується 8-9 березня.
ЛЕЛЬ – давньослов'янський Бог кохання, уявлявся у вигляді маленького хлопчика. Звідси плід кохання «ляля» – дитина. Слід зазначити, що літописних свідчень про Леля до нас не дійшло. Усі відомості мають фольклорний та лінгвістичний характер – приспів «лелю», «леля», «люлю», «льолі» тощо характерні для давніх весільних пісень більшості слов'янських народів. Так само слово «леліяти» в тій чи іншій формі є в багатьох слов'янських мовах і означає «любити», «дбати», «оберігати», «ніжити». Тобто саме слово та поняття існувало безсумнівно, так само можна вважати встановленим його зв'язок з любов'ю та шлюбом. Велесова Книга один раз згадує в переліку Богів Леля на д. 11а.
Лель за іменем нам нагадує Іллю, який замінив собою Перуна в церковному календарі. Ілля, як відомо, теж громовержець і блискавки в чортів кидає. В біблійній легенді він побиває жерців Ваала (Велеса). Його ім'я швидше взято з більш давнього персонажа Інліля, він хоч і названий «Владикою вітру», але очолив пантеон, і пізніше його замінив вавилонський Бог Мардук. Ці ознаки наближають Інліля до Перуна. Лель також тотожний Амуру, Купідону, Ероту, яких зображали у вигляді дитини з крильцями із луком і стрілою.
Швидше, Лель є одним із проявів Перуна – енергії, яка при поєднанні чоловічої і жіночої протилежності породжує нове життя. Так як дитина через битву з потойбічного світу приходить в світ життя, то цілком можливий варіант образа Перуна як дитини. При розстановці на Триглаві-Тризубі: чоловік-Дажбог стоїть праворуч, жінка-Мокоша – ліворуч, а посередині Перун-дитина. Тобто це свята трійця: жінка-дитина-чоловік. В христосівців аналогічне розташування в храмах біля Райських воріт: праворуч – Ісус, ліворуч – Марія (ставлять образ Діви Марії, але має бути Марія Магдалена, як уособлення Води). Над Вратами – Діва Марія з Дитиною на руках. Ну або при закритих вратах утворюється видовжений хрест-меч, що символізує Перуна-охоронця. Середній зуб Триглава малюється як булава, яка поділяється на сердечко (низ) і копіє-стрілу, тобто виходить, що стріла б'є у сердечко. Теж саме як варіант: видовжений хрест (меч) встромлений у могилу-яйце.
ЛИБІДЬ – сестра трьох братів, родоначальників слов'янських племен Кия, Щека, Хорива, засновників Києва (ПВЛ). У Києві тече річка Либідь. Лебідь – священний птах смутку. Цифра 2 (два) малюється у вигляді лебедя, має значення потойбічного світу, який уособлюється жіночою або водяною сутністю (діва). Див. Обідоносиця.
М
МОКОШ – Богиня води або місячною чаші, яка наповнена водою. Свята Мокоші відзначаються 22-24 числа квітня, липня, жовтня, січня, її день тижня – п'ятниця. В місячно-сонячному календарі в цей час спадаючий місяць у формі літери «С». У святилищі човнового типу Мокош стоїть ліворуч (з півночі) від Перуна. Дружина або сестра Дажбога, а батьками її є Сварог (Небо) і Рожаниця (Земля). Може позначати вологе лоно Землі-Рожаниці. Згад. у ПВЛ. В Біблії їй відповідає Марія Магдалена, в билинах – Маринка, Оленка.
МАРА – Богиня, один із проявів Матері-Землі, найстарша Рожаниця, бабця. Її різдво (вірніше чергове перевтілення Землі) з 8 на 9 вересня. Так як в цей час завмирає Природа, то вона вважається Богинею смерті, марева, потойбічного світу. Їй часто приписують негативні якості, але це лише через необізнаність, адже всі прояви є Божественною сутністю і осінній період Землі-Рожаниці є також прекрасним і особливим. Мара за своїм ім'ям нагадує нам біблійну Діву Марію, яка є матір'ю Ісуса-Сонця. В юдо-христосівстві це основне ім'я для Матері-Землі. Інша Марія Магдалена має уособлювати Воду, тому їй більше підходить відповідність до Марени – доньки Мари.
МАРЕНА (Морена) – Богиня Води, донька Мари. Жіноча пара Купалу, пов'язана з водяною стихією (море, мряка) і смертю, хворобами (мерти, мор, маринувати), а також з таїнами потустороннього світу (мрія, марево, морок). В Ніч на Купала під кінець обряду Марену відправляють (топлять) у її стихію – воду. Негативними якостями Марена наділена через необізнаність, бо її водяна сутність є однією з основних в життєвому циклі. Марена за своїм ім'ям і діями відповідає біблійній Марії Мигдалині, дружині Ісуса Христоса (Сонця), яка була розпутною жінкою. Аналогічно билинний герой Добриня (Сонце) відвойовує у Змія «блядь» Маринку. Маринка потім зачаровує Добриню і відправляє в поле (болота) у вигляді тура (оленя). Ці всі перипетії пов'язані з переходом Води з нижнього світу у верхній і навпаки.
МАТИР-СВА (Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Перуниця, Суря) – віща птиця з Велесової Книги, посланниця Богів, що співає своїм воїнам «Пісню Ратну», а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матир-Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матир-Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім'я Перуниця – подруга Перуна. Ім'я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця Птиця від Сонця і на д.7є наголошується, що ним не є: «А та Птиця Сунь-Сар не єсь, а тая єсь од нього була». Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі, пор.: свято, сват, світ, свадьба, свобода, Сварга та ін. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому: слава – ганьба. Можливе ототожнення дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної птиці Матир-Сви. Взагалі Матир-Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. За своїм ім'ям Матир-Сва найближча до Матарішван (Matariśvan) або Матарішва (Matariśva) – божественної птиці, втілення блискавки в Рігведі. Матарішван приніс «небесний вогонь» на землю, а мудреці з роду Бгрігу навчили людей користуватися цим вогнем. Також за ім'ям можливе порівняння з японською Богиню Аматерасу, що пов'язується із Сонцем.
МИР (Миробог) – осінній прояв Дажбога. Різдво припадає на осіннє рівнодення 24 вересня. Ушановується також 25 жовтня через місяць після Різдва (див. аналогічне перенесення у Ярила). На цей час сонце стає «мирним» і наближається до «смерті», тобто завершується річне Коло. Уявляється старцем. Друге ім'я Лад. Західнослов'янське ім'я – Поревит. Миробог за ім'ям тотожний ведичному Митрі, христосівському Дмитру.
МОРОЗ – Бог зими, снігу, холоду, якого називають переважно Дід Мороз. Взимку він ходить полями, лісами, вулицями і стукає своїм посохом – від того стуку починаються тріскучі морози і сковуються ріки кригою. Дуновіння Мороза викликає сильний холод. Переважно зображується як старий дід, тому і має ім'я Дід Мороз. Має бути в червоному одязі: так як ходить взимку, то це тулуб (шуба), чоботи, у шапці і рукавицях. Має червоний від морозу ніс, щоки, у нього велика біла борода. В руці посох, позаду тримає мішок з подарунками. Загальний образ символізує чоловічий прутень, що викинув насіння, тому він старий, іноді навіть лисий. Можливо «велесову бороду» (жмут колосся на полі) залишали саме йому, адже борода символізує чоловіче насіння. Дарунки для дітей він никає (ховає) під ялинку, подушку чи в шкарпетки (згідно звичаю). Якості діда Мороза тотожні Велесу, який панує в зимовий період до пробудження Перуна. Епітети цього божества: Микола, Нікола, Санта Клаус та ін. використовуються в різних народів. За іменем Мороз також відповідає римському Марсу, який раніше уособлював Бога нижнього світу. Основна дата ушанування цих божеств 6 грудня, коли починаються морози.
О
ОБІДОНОСИЦЯ (Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: «Да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали». [ВК,7б]. Обідоносиця згадується в «Слові»: «Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…» Цифра 2 – д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). Див. Либідь.
ОР – за ВК праотець слов'ян: «Од отця Ора походимо» [ВК,6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли" [ВК,4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПВЛ, які стали засновниками трьох слов'янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім'ям Ор близький (а можливо ним і є) до Ярила – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці.
П
ПЕРУН – Бог війни, грому, блискавки. Перун стоїть на охороні Прави – Закону Божого, тобто він опікується світом Прав (звідси слова: «пря» – битва і «право» – закон). За ВК,6г Індра віддав зброю Перуну. У Триглаві середній зуб угорі у вигляді «пера» (Перун), а внизу у вигляді «ядра» (Інтра). Перун стоїть між Білобогом і Чорнобогом, які, б'ючись, творять Світ, або між Дажбогом і Мокошею, між якими, як чоловіком і жінкою, також відбувається своєрідна битва. В цій боротьбі згідно Прави твориться нове життя – дитина. Тому, можливий прояв Перуна у вигляді дитини – Бога кохання Леля, який як і Амур (Купідон, Ерот) має образ дитини з луком і стрілою (зброя Перуна). Інший бік Прави – смерть, тому Перун міг мати вигляд старця. Ще один прояв Перуна має символізувати молодого воїна, який за нареченою їде на битву – шукає пару. Парою для Перуна є Перуниця – священна птаха русів Матир-Сва. День Перуна – 20 липня, також Перун має пробудитися весною – 14 березня, а завмерти на зиму – 14 вересня. Його протилежністю виступає Велес. За уявленням громові стріли Перуна входять далеко в землю, а через кілька років повертаються на її поверхню у вигляді чорного або темно-сірого продовгуватого камінчика, який виникає від удару блискавки, він відомий в народі під назвою «громової стріли» і шанований за вірний охоронний засіб від грози і пожеж. Деревом Перуна вважається священний дуб, біля нього проводили обряди, суди, змагання. Перун тотожний біблійному пророку Іллі та билинному герою Іллі Муромцю (заклик «Гиля гуси» рівнозначний Триглаву, коли чоловічий прутень (середній зуб) опиняється між двома гусаками – боковими зубами), а також Мардуку-Мордихаю, Марсу, Зевсу, Паркунасу та іншим.
ПОЛЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені полян. Згад. у ВК,9а.
ПОРЕВИТ – Бог осіннього сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Поревит відповідає Миру східних слов'ян.
ПОРЕНУТ – Бог зимового сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Поренут відповідає Коляді східних слов'ян. Образ Поренута був схожий на Свентовида (з обличчям на чотири боки), тільки в руках тримав голову. Має спільні риси з біблійним Давидом – уособленням наймолодшого (зимового) сонця, який тримав в руках голову вбитого ним Голіафа (темні сили).
Р
РАДОГОСТ – Бог, покровитель гостей (купців), можливо уособлює вечірнє (осіннє) Сонце, яке після мандрів Небом приходить гостем у домівку: "І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці (податок). Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх." [ВК,14]. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того." У хроніках зазначено, що Радогост особливо поклонялися лютичі і чехи.
РОД – головний Бог слов'ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в «світовому яйці» (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю.
РОЖАНИЦЯ (Рогань, Родань) – одне з імен Матері-Землі, яка є дружиною Сварога – Батька-Неба. У «Питаннях Кирика», пам'ятці XII віку: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліб і сир, і мед…» Свято Рожаниці дослідники ставлять на 8-9 вересня (2-га Пречиста), що саме і є святом Матері-Землі. Аналогічні свята мають бути в інші періоди року на ці ж числа в календарі.
РУЄВИТ – Бог літнього сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Руєвит відповідає Купалі східних слов'ян.
РУС – син отця Богумира і матері Славуни, родоначальник племені русів. Згад. у ВК,9а.
РУСАЛКИ – Богині Наві. В образі Русалки з'єднана уява про водяних і лісових дів: вони мешканці водоймищ, але люблять виходити на берег і гойдатися на гілках дерев. Вони веселі, жартівливі, співають пісні чудовими, заворожуючими голосами. Русалки ототожнюються з душами померлих. Свято Русальчин Великдень відзначається у четвер після Трійці (за іншими витоками на четвер перед Трійцею). За постійним календарем має припадати на 10 травня, що відповідає етнографічному святу Зільника (церковне Симона Зілота). Проводжають Русалок в наступний понеділок, тобто 13 травня (в сонячному шестиденному циклі).
С
СВАРОГ – Бог Неба (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави (Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од «перст своїх». Він же чоловічий прояв Рода: «Сварог, іже створив світ, Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави…» [ВК,15а]. «Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих.» [ВК,30]. Всі інші Боги є сваржичами: "Ісварг є Отець, а прочі суть сини." [ВК,22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [ВК,30]. На могилах (символ вагітності Землі) ставили образ Сварога, що запліднює Землю-Рожаницю, тому ми й вважаємося дітьми наших Богів. Щитом Сварога є восьмикутна зірка – поєднання Неба і Землі.
СВАРГА – найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є уособленням Сварги.
СВЯТОВИТ (Свентовид, Святовид) – західнослов'янське ім'я Дажбога-Сонця, що підтверджують дослідники М. Костомаров і Я. Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: "І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить." [ВК,11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (За Костомаровим і Головацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. Головний храм знаходився на острові Рюген в м. Аркона.
СВІТОВЕ ДЕРЕВО – один з образів Всесвіту. Світове Дерево, як правило, виступає Дуб. Крона Світового Дерева символізує світ Прави – законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя. Стовбур – це світ видимий Ява (світ Життя). Коріння – це світ потойбічний Нава (світ Мертвих). Восьмикінцевий Православний хрест тотожний образові Світового Дерева і символізує Праву (коротке верхнє рамено), Яву (довге рамено) і Наву (косе рамено або півмісяць чи череп з кістьми). На святилищах човнового типу Світове Дерево займає місце щогли (центр, роза вітрів). Його листя – це вітрила. Щогла також може замінюватися восьмикінцевим хрестом або товстою, короткою (до пояса) колодою, яка називається Треба (пов'язується зі Стрибогом), на неї кладуть жертву, яка через повітря досягає Богів. Таку ж требу кладуть до Дуба або до хреста на кладовищах.
СВІТОВЕ ЯЙЦЕ – символ зародження Всесвіту. Люди уявляли Всесвіт у вигляді величезного яйця. Все яйце називаємо Родом Всевишнім, а люди на землі є його відображенням. Рід поділяється на чоловіка і жінку та їхніх дітей. З верхньої частина Світового Яйця твориться Твердь Небесна – Батько-Сварог, з нижньої – Твердь Земна – Мати-Рогань (Рожаниця), з жовтка – Сонце-Дажбог, з білка – Вода-Мокоша. Сонце і Вода є братом і сестрою, і одночасно нареченим і нареченою (нарікаються братом і сестрою). Це поєднання у вигляді жовтої і синьої фарб відображено на державному прапорі Русі. Між Небом і Землею існує повітря – Стрибог. Іноді під Яйцем (Золотим Яйцем) розуміється Сонце. У багатьох народів світу існує культ Світового Яйця. Символ зародку розписується у різні форми: писанки, дряпанки, крашанки та. ін. Як правило ушанування Яйця відбувається на Великодні свята, коли пробуджується природа: птахи, плазуни відкладають яйця. Яйце згадується у Велесовій Книзі: ''Се бо Дажбо створив нам Яйце, яково же єсть світ-зоря нам сяюча.'' [ВК,1]. В українських народних казках завдяки Яйцю людина отримує різні щедроти, багатство: «Яйце-Райце», «Яйце-бильце», «Курочка ряба» та інші. Більш ранні поховання людей робилися у вигляді величезного Яйця – курганні могильники, які часто обкладалися камінням наче шкаралупою. Подібне Яйце-могилу ми бачимо і на символі Триглава (Тризуба) в нижній частині. Як символ зародку і потойбіччя в середині Яйця на Триглаві зображена п'ятикутна зірка.
СИ(Е)МАРГЛ (Огнебог, Огень) – Бог земного вогню. Вогонь горів у храмі і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Симаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. Автор Велесової Книги звертається у молитві: «Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого (синього) світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши...» [ВК,3а]. У цьому випадку Вогонь-Симаргл виступає сонячним зародком, до якого моляться, щоб він зійшов на Небі як Сонце. За ВК Матир-Сва, як вечірня Зоря, приносить головню з Неба людям до їхніх домівок: "І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти." [ВК,36а]. На початку осені ушановують Вогнище, принесене Птицею, і запалюють його в Комині (свято – 1 вересня).
СІВА – син отця Богумира і матері Славуни, родоначальник племені сіверян. Згад. у ВК,9а.
СКРЕВА – дочка отця Богумира і матері Славуни, родоначальниця племені кривичів. Згад. у ВК,9а.
СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира [ВК,9а], від яких пішли слов'янські роди. «Ми потомки Славуни» [ВК,6г,8]. «То бо ми маємо імено Слави [ВК,8(2)]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матир-Сви.
СТРИБОГ – Бог вітру, повітря. „І там Стриби свистять во степах“ [ВК,5б]. У „Слові“ вітри названі „внуками Стрибога“. Стрибог згадується у пантеоні князя Володимира (ПВЛ). У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова „Треба“ і „Стриба(г)“ мають спільне походження. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв'язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. „Стрибнути“ – підскочити до Бога. Основне свято Стрибога – Вітрогон 15 липня, яке позначає стихію Повітря.
Т
ТВОРЕЦЬ – так називають Бога, який творить Світ. У Велесовій книзі головним Богом-Творцем названий Сварог: „Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.“ [ВК,15а]; “Се рече Ору Сварог наш: „Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть“. [ВК,25]. Дажбог, як син Сварога також виступає Творцем: „Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш.“ [ВК,1].
ТРИГЛАВ – одне з імен Сварога, який є Богом Праві, Яві і Наві. Триглав є образом Всесвіту, Роду і має наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловіче начало), ліворуч – Мокош (Нава, жіноче начало). Чоловіче і жіноче начало сходяться у нижній частині Триглава у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог).
Х
ХОРИВ (Горовато) – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. За ПВЛ Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є засновниками Києва. Кожен з трьох братів мав свою гору. З локалізацією гори Хоривиці, на якій сидів Хорив, виникають складнощі, так деякі дослідники називають Замкову Гору, а інші – Юрковицю. Незважаючи на те, що Щека та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Хорив символізує корму чи кермо.
ХОРС – Бог місяця. Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Хорсу не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З aнгл. мови horse – кінь. Хорс – це потойбічне Сонце, його часто плутають з денним Сонцем. На картинах „Козак Мамай“ його уособлює кінь. Хорсу присвячені всі свята, які пов'язані з Місяцем. Найголовніше свято – Народження нового Місяця – Новий рік. Символ Місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Хорсу відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім'я місяця – Василь (святкується 1 січня). У ведичній легенді Індра розриває Врітру на дві половини: одна стає місяцем, а друга – шлунком тварин. Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого Сонця) відбувається засівання на Життя Вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Роги Велеса позначають Місяць, а між рогами часто зображується образ Сонця у вигляді зірки чи хреста.
Острів Хортиця (раніше – Хортич) присвячений Богу Хорсу. Сам острів уявлявся у вигляді величезного човна, перевізника душ мертвих до Раю, тому на острові багато могил. Назва гроба за ПВЛ близька до Хорса: „Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну“.
Місце Хорса в святилищах і храмах човнового типу в західній частині на місці корми (хоромів), там де збираються всі (село). Там же розташовуються хори.
Згадується у Велесовій Книзі, ПВЛ, „Слові о полку Ігоревім“, „Легенді про доньку Шана“ подніпровських болгар (алп Хорсу).
До Хорса близькі за діями та іменем грецький, юдейський, мусульманський Харон (Хурон, Аарон), індуський Крішна, євангельський Христос. Також близькі до Хорса індуський Шива (сивий Місяць), біблійний Яків (місячні окови), мусульманський Муса (місяць, миска, муж).
Ц
ЦУР (Щур, Чур, Сур) – Бог-охоронець житла, ушановувався як предок-родоначальник. Виходячи із слова „цурка“, „чурка“ (обрубок дерева), ми можемо припустити, що Цур є Богом Вогню, хатнім охоронцем і виступає зародком Сонця – Сур'ї. Слово „пращур“ вказує на те що Щур виступає прапредком, а земне вогнище є породженням Наві. Хатній гризун пацюк має назву „щура“, можливо тому, що пов'язаний з потойбічним світом. Заклики Цура збереглися у слов'янських народів: „Цур мене!“, „Цур це моє!“, „Цур тобі!“. Вони слугували для виклику Цура на допомогу. Дієслово „цуратися“ – триматися осторонь, якби огороджуватися. Російське слово „чересчур“ – порушення межі, позначає Чура як охоронця якихось кордонів, звичаїв.
Ч
ЧИСЛОБОГ – Бог часу, літер, чисел, календаря: „Числобог учте [*порахує] дні наші і речіть Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі.“ [ВК,11б]. Можливо це одне із імен Бога Місяця Хорса, адже він є основним світилом для виміру часу. В місячно-сонячному календарі кожне 1 число відповідало Місяцю-молодику, тому його поява слугувала для нового відрахування днів, тижнів, місяців. У греків йому відповідає Кронос, у римлян – Сатурн.
ЧОРНОБОГ – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: „А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.“ [ВК,11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Але іноді зазначається, що Білобог несе добро, а Чорнобог – зло: „Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога“ [ВК,22]. Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас'ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв'язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: „… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов'яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]“. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов'язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов'язується з марою, мором, мороком. Ушановують Чорнобога 15 січня.
Щ
ЩЕК (Пащек) – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли чехи. За ПВЛ Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є засновниками Києва. Незважаючи на те, що Щека та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Щек – вигнута носова частина у вигляді Змія-Щека. Або, як це бачимо на грецьких суднах, попереду яких малювалися очі, передня частина позначає щоки, або за іншим варіантом імені – пащу, пащеку.
Я
ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: „… і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам“ [ВК,22]; „І се огидний Яма жереть убієних.“ [ВК,28].
ЯРИЛО – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщення і воно рівнозначне Великодню, яке греко-ортодоксами і католиками вираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов'янське ім'я – Яровит. У греко-ортодоксів свято, яке пов'язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщення) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв'язок з Сонцем-Дажбогом, який щоразу вмирає і воскресає. У ВК Ярбог може ототожнюватися з легендарним отцем Ором.
ЯРОВИТ – Бог весняного сонця у західних слов'ян, прояв Святовита. Яровит тотожний Ярилу східних слов'ян.
ЯСНА – Богиня, яка з'являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: „… се бо Ясна тче йому.“ [ВК,16а]. Я. також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: „Боги Ясна й Інтра йдуть за нами“. Епітетом „Ясна“, як правило, супроводжується Зоря: „Ясні зорі, тихі води“, „Ясна Зоря всьому світу звістила“, „Засіяла Зоря Ясна“. Тому можливо це одне з імен Матир-Сви.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Б
БЕРЕГИНЯ – Богиня-захисниця, яка оберігає всіх і все: домашнє вогнище, рідну землю, людину, жінок-матерів і чоловіків воїнів. Згад у ВК,7ж. Свято – 1 лютого. Див. Мати-Земля.
БІЛОБОГ – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: «А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.» [ВК,11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Але іноді зазначається, що Білобог несе добро, а Чорнобог – зло: «Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога» [ВК,22]. Ушановують Білобога 15 липня.
БОГ, БОГИ – слов'яни розуміють Бога як найвищу істоту. З Богом ототожнюється Природа, Всесвіт. Найвищім Бог є єдиний і багатопроявний, кожний із Його проявів має своє ім'я і розглядається як окреме Божество. Боги слов'ян мають чітку прив'язку до природної сутності, тобто відбувається уособлення проявів Природи через мітологічні персонажі. Це дає відмінність від біблійного віровчення, де боги і святі діють як окремі від Природи істоти, хоча первісно ця прив'язка існувала. Серед імен слов'янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества, які часто можуть виявитися давніми епітетами, а пізніше стали сприйматися як власні імена.
БОГУМИР – за Велесовою Книгою праотець слов'ян. Послухавши свою дружину Славуну, Богумир поїхав шукати своїм донькам чоловіків. Залишився ночувати біля вогнища під дубом (тотожність з Козаком Мамаєм, який уособлює Сонце, що заходить). Тут йому зустрілися три мужі – вісники на конях: Ранок, Полудень і Вечір, які шукали собі дружин. Ці вісники й стали чоловіками трьох доньок – Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів пішли племена деревлян, кривичів і полян. А від синів Богумира Сіви і Руса пішли сіверяни і руси. [За ВК,9а]. За своїм ім'ям Богумир може уособлювати осіннє Сонце – Миробога. У ВК,10 сказано, що по Богумиру був Ор з синами своїми. Це наводить на біблійні паралелі, коли Іван Хреститель, являється предтечею Ісуса Христоса.
БОЖ БУС – легендарний князь Антії (русів). За ВК,32, Германаріх розбив русів, і повержив Божа-Буса і сімдесят інших криженців, це призвело до консолідації та повстання Русі й розгрому готів: «Се Отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх. І повержив руса Божа-Буса і сімдесят інших криженців. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь...». У «Слові…» згадується «время Бусово». В книзі «Про походження й діяння готів» Йордан повідомляє, що король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп'яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування». 374 року гуни обрали своїм великим каганом Баламира. Гуни спочатку підкорили антів, а потім, зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германрихом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Вінітара за вбивство антського царя Божа. Легенда про розп'яття (чи поверження) Божа Буса аналогічна вченню про розп'яття Ісуса Христоса, а також про його 70 апостолів, яке могло виникнути на основі міту про погибель єгипетського Осіріса (Бусіріса). Можна припустити, що в історичні події, що пов'язувалися з Божем, були вплетені мітологічні сюжети. У Києві є Бусова гора і Бусово поле. Священний птах лелека, має іншу назву бусол, приносить немовлят і може символізувати ранкову зорю. Бус(а) – це також човен, корабель.
БОЖИЧ – див. Коляда.
БОЯН – легендарний києво-руський поет-дружинник другої половини XІ – початку XІІ ст., згадується у «Слові» та в одному з написів на стінах Софійського собору в Києві. «Віщій співець», «внук Велеса» (Бог Велес – опікун поезії), він оспівував міць Київської держави, бойові звитяги русів. На іншу думку Боян є мітологічною особою. Так в найдавнішій з відомих булгарських літературних творів, поемі історика і релігійного діяча Мікаіля Шамсі Башту «Легенда про доньку Шана» (882 р.), згадується алп Боян – Бог співу, син Сонця і Місяця. Події легенди охоплюють територію Подніпров'я і по своїм мітологічним персонажам перегукується з пізнішим «Словом».
В
ВЕЛЕС – Бог таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин. Велес зображався у вигляді вола, ведмедя, змія (роги). Велес протиставляється Перуну. На середньому зубі Триглава (Тризуба) це позначається у вигляді стріли, що б'є між ріг чи в сердечко (чоло) Велеса. Велес є зв'язковим світів Нави і Яви: провідник душ померлих до світу Нав і навпаки звідти приносить отрочат. Велес тягне в небі комнощ (човен) суражіїв [ВК,3а]. Велес навчив слов'ян землю орати і сіяти, а також всілякому ремеслу. Слово «скот» в давнину мало значення «багатство», «гроші». Скот вважався основним багатством племені, родини. Тому «скотій Бог» Велес є Богом багатства. До цього часу існує звичай залишати на зжатому полі жмут колосків «Велесу на бородку». Трави, квіти, кущі, дерева називали «волоссям землі». Корінь «воло», «вло» став складовою частиною слова «володіти», «влада». Велесу присвячена «Велесова Книга» [ВК,16]. У «Слові о полку Ігоревім» співець Боян названий внуком Велеса: «Чи оспівати було, віщий Бояне, Велесів внуче.» Велес тотожний ведичному Валу, біблійному Ваалу і Соломону, св. Власію, Валентину, Миколі та ін. Ушановують Велеса 11 лютого, 9 травня, 6 грудня.
ВІЙ (Вий) – Бог потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з'єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. Вія нагадує святий Кас'ян: «Кас'ян схожий на людину, увесь в шерсті, вії довгі, аж до землі, і весь чорний. Кас'янові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом». Ім'я Кас'ян пов'язане з кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими. Свято Вія відзначають в останній день лютого, аби розкривши йому вії випустити Сонце. Наступний день 1 березня вважається Ранком Сварожим. На острові Хортиця досліджено святилище-обсерваторія, якому понад 4 тис. років. На головному святилищі, що викладене з каміння, можна побачити Око Боже. Вія ока позначена сегментом від сходу літнього Сонця до сходу зимового Сонця.
ВИЛИ – Богині долі, які присутні під час народження дитини й визначають її долю, вселяють в неї душу. Водночас Богині поезії, музики, танців. зображалися вічно юними красунями, стрункими й граційними, в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких начебто вся чарівна сила.
ВОВКУЛАК (вовкун) – чоловік-перевертень, який має особливість перевтілюватися у вовка. За повір'ям, вовкулаками є або чаклуни, які вміють приймати звірячий образ, або прості люди, яких перетворили у вовків колдуни. Як правило, вовками вони стають уночі, а вдень знову стають людьми. Вовкулаки у військовій справі співвідносяться з архетипом Чорного Перуна, з елітними військовими дружинами орденського типу з високою військовою підготовкою.
ВОГНЕБОГ – одне з імен Бога вогню Симаргла.
Г
ГАМАЮН – віщий птах, «говорун».
ГОРИНЬ – Богиня-плакальниця; від горе, горювати. Згад. у Велесовій Книзі.
Д
ДАЖБОГ (Даждьбог) – Бог Сонця, син Сварога (Батька-Неба) і Рожаниці (Матері-Землі), брат Мокоші-Води, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала. В Іпатіївському списку ПВЛ зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог». За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (рос. дождь). Ім'я «Дажбог» дослівно можна роз'яснити як «Бог, що дає життя». Дажбог вважається подателем всіляких благ: «Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти.» [ВК,31]. Сварог запліднює Рожаницю, а та породжує Мокошу і Дажбога. Пройшовши небесне життя Дажбог вмирає і заходить до лона Землі, зранку знову народжується. Так постала віра в непереможне і вічне життя. Боги, що вмирають і воскресають, в більшості ототожнюються із сонячним Божеством. Сварог наказав Ору (отцю русів) слухатись Дажбога як Отця [ВК,25]. Дажбог вважався родоначальником руського народу і руси названі «Внуками Дажбожими». «Слово о полку Ігоревім»: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». «Велесова Книга»: «Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки» [ВК,23]. Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об'їзд. Сонячний Бог ще може пересуватися Небом (Сваргою) на човні-струзі: «Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя.» [ВК,38б]. У грудні, коли ночі найдовші, Дажбог помирає, а на наступний день зимового сонцестояння відроджується (свято Різдва – 25 грудня). Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий), Ярило (весняний), Купало (літній), Мир (осінній). У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Дажбог стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: "І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить." [ВК,33]. Щитом Дажбога є шестикутна зірка.
Дажбог згадується в обрядових піснях:
Ой, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати…
За своїми ознаками Дажбог тотожний Свентевиту – західних слов'ян, Давату – геттів, Давиду та Ісусу – біблійним мітоперсонажам, Ра – єгиптян та ін.
ДАНА – Богиня прісної, річкової води, яка важлива для життя людей. Дана опікується водоймами, дбає за їх чистоту, наповненість. За своїми функціями наближається до Мокош, що згадується в літописах. Назви найбільших річок України споріднені з Даною – Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Дінець. Порівняй укр. «дно». Водойми в Україні мають додаткову назву «дунай». Вона стає часто поетичною, так у «Слові о полку Ігоревім» слово дунай – це річка взагалі, вода: «На дунаї Ярославнин голос слишиться». Можливо, що фольклорна Водяниця і Во-Дана – це одне і теж. Тотожна ведичній Богині первісних вод Дану.
ДИВ (Дий) – Бог нічного Неба. У ВК Питаре Діяє, тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-питаре, грецькому Zeus pater, римському Dies piter, які вважаються Богами Неба. Але у слов'ян він уособлює протилежне нічне Небо. ВК,4г подає дивів негативно: «Ані Мара, ні Морока не смієм славити. Ті бо то диви є нашим нещастям…». У «Слові» Див має вигляд нічного хижого птаха: «Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…». О.П. Знойко вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н. д.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: «Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю.» І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі «Слова»: «Уже вріжеся Див на Землю». Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово «Див» близьке до Діви, що прив'язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо це є сила фалосу (Пітаре) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес людям: «Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.» [ВК,19], «Се бо храним Питар Діяє, якож той особо є, став о Матері против… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе». [ВК,30]. Апостол Петро також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп'яли стрімголов. Крім того христосівці Дияволом називають антипода свого Бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: «Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду». Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і народженням Місяця (роги). Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава (символ овена або тура – перевернута п'ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чорнобогом – Богом темряви, див, таємничості.
ДОЛЯ – Богиня, яка пряде долю людині. Свято Долі відзначається 24 листопада. В місячно-сонячному календарі Місяць на цей день починає переходити у серп. На свято Долі відбуваються молодіжні вечорниці, дівчата ворожать на судженого, варять кашу і закопують у садку (символи кохання). Напевне, Доля є ознакою місячної сутності і має відношення до Мокоші. В церковному календарі їй відповідає Катерина, яка вирішує долю людини: «котитися» і «ринути» (зануритися, загинути); означення вмертвляючої і народжуючої жіночої сутності, порівняй: косар (смерть з косою), кат, каторга, кіт (киця), окотитися, терен, ирій. Катраниця – ім'я однієї з русалок. Літера «т» може замінюватися на «с» (лат. «th»), що проявлено в зменшеній формі імені «Кася». У цьому випадку можна прочитати «косарина», звідси й косар – той що умертвляє рослину. Тому у Долі можуть бути ознаки Смерті з косою, яка вирішує долю – кому жити, а кому не жити. Спадаючий місяць, що переходить у косу і є цьому підтвердженням.
ДОМОВИЙ – господар, дух дому, покровитель будівлі і людей, які живуть у ній. Люди намагаються підтримати з Домовим добрі відношення, турбувалися про нього, як за поважним гостем, і тоді він допомагав тримати дім у порядку і попереджав про небезпеку. Домовий влаштовувався жити в підпіллі, під пічкою. Уявлявся у вигляді маленького старця. За характером він вічний хлопотун, ворчливий, але турботливий і добрий. Переселяючись на нове житло, Домового завжди з допомогою замовляння запрошували переїхати разом з родиною.
ДРЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені древлян. Згад. у ВК,9а.
Ж
ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. Велесова Книга: «Жаля жаліє над ворогами» [ВК,25]; "І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і вирікати їм" [ВК,8]. Могила називається жальник; «жаліти» – заспокоєння людини; «желаю» (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у «Слові»: «За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі». У різних перекладах Велесової Книги Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово «жаль». Можливий варіант, що Жаля є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими, що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі (див. ВК,37а).
ЖИВА – Богиня життя, уособлює життєву силу і протистоїть смерті. Жива своїм походом оживляє природу навесні і дає землі плодючість.
З
ЗАМУНЬ КОРОВА – як прародителька русів згад. у ВК,7є: "І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…". У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: «Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.» Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. Можливо Замунь тотожна Мокоші – дружині Дажбога і уявляється у вигляді рогатого місяця (луни), який може бути представлений як чоловіком так і жінкою.
ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. Згадується у ВК,26.
ЗЕМЛЯ (Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця) – Богиня Землі, правителька Нави. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [ВК,30]. Земля і Сварог, згідно Світового Яйця, породжують Сонце і Воду. Земля проявляється протягом року у різних образах, пропонуємо варіанти: Мара – ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива? – 8-9 червня. Земля тотожна біблійній Діві Марії (Марі). – 30.
ЗОРЯ (Зориня, Зоря Красна) – Богиня Зорі. Можливо ототожнення Зорі і Матир-Сви (ВК), два крила якої символізують ранкову і вечірню Зорю.
І
ІНТРА (Ондере, Індра, Андра) – Інтра уособлює нижнього (чорного) Перуна: «Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.» [ВК,30]. Бог Інтра передав зброю Перуну (див. ВК,6г). Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов'янській мітології («Голубина книга»), як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосівському апостолу Андрію. Свято Інтри. – 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Інтра: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони (за ведичною мітологією). Те що Інтра у слов'ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі «Калита» танцюють навколо косого хреста. Цей символ ототожнює Інтру. з фалосом і ядром (насінням). На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині, а Перун – перо у верхній частині середнього зуба.
К
КАРНА – Богиня кари, скорботи. «Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли». [ВК,25]. Тотожна Жалі, разом з нею ще згадується у «Слові»: «За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі». Птах смерті – крук (каркати).
КИЙ – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). За ПВЛ брати Кий, Щек і Хорив ще мали сестру Либідь, вони збудували місто й назвали його на честь старшого брата Києвом. Незважаючи на те, що Кия та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Кий позначає щоглу, Щек (Змій) – ніс, Хорив – корму (кермо).
КОЛЯДА (Божич) – наймолодший зимовий прояв Дажбога. Коляда являється у вигляді дитини, підлітка. Різдво Коляди святкують 25 грудня на зимове сонцестояння. Народженню Сонця-Божича присвяченні колядки. Вважається, що це є також Різдвом Дажбога, бо починається нове Сонячне Коло: «Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди». [ВК,31]. Західнослов'янський варіант імені – Поренут.
КУПАЛО (Купалбог, Купайло, Рай) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов'янське ім'я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. На ранок зустрічали новий прояв Сонця – Купалу. Купалбог править до Митнищ (осіннє рівнодення). «Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів.» [ВК,8]; «Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими.» [ВК,21]; "І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." [ВК,28]; «Купалбогу, який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння.» [ВК,38а].
Л
ЛАД (Ладобог) – осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: «Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог» (іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове). Бог порядку, ладу: "І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі." [ВК,38а]. Друге ім'я осіннього Сонця – Мир. Обидві назви зафіксував В. Скуратівський у Карпатах. Об'єднуючі імена людей – Ладомир, Володимир. Лада, як і Мира, ушановують на осіннє рівнодення – 24 вересня, коли відбувається завмирання природи до зимового сну: «То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну]» [ВК,7г].
ЛАДА – весняний прояв Матері-Землі (Рожаниці). Вона уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот. Ушановується 8-9 березня.
ЛЕЛЬ – давньослов'янський Бог кохання, уявлявся у вигляді маленького хлопчика. Звідси плід кохання «ляля» – дитина. Слід зазначити, що літописних свідчень про Леля до нас не дійшло. Усі відомості мають фольклорний та лінгвістичний характер – приспів «лелю», «леля», «люлю», «льолі» тощо характерні для давніх весільних пісень більшості слов'янських народів. Так само слово «леліяти» в тій чи іншій формі є в багатьох слов'янських мовах і означає «любити», «дбати», «оберігати», «ніжити». Тобто саме слово та поняття існувало безсумнівно, так само можна вважати встановленим його зв'язок з любов'ю та шлюбом. Велесова Книга один раз згадує в переліку Богів Леля на д. 11а.
Лель за іменем нам нагадує Іллю, який замінив собою Перуна в церковному календарі. Ілля, як відомо, теж громовержець і блискавки в чортів кидає. В біблійній легенді він побиває жерців Ваала (Велеса). Його ім'я швидше взято з більш давнього персонажа Інліля, він хоч і названий «Владикою вітру», але очолив пантеон, і пізніше його замінив вавилонський Бог Мардук. Ці ознаки наближають Інліля до Перуна. Лель також тотожний Амуру, Купідону, Ероту, яких зображали у вигляді дитини з крильцями із луком і стрілою.
Швидше, Лель є одним із проявів Перуна – енергії, яка при поєднанні чоловічої і жіночої протилежності породжує нове життя. Так як дитина через битву з потойбічного світу приходить в світ життя, то цілком можливий варіант образа Перуна як дитини. При розстановці на Триглаві-Тризубі: чоловік-Дажбог стоїть праворуч, жінка-Мокоша – ліворуч, а посередині Перун-дитина. Тобто це свята трійця: жінка-дитина-чоловік. В христосівців аналогічне розташування в храмах біля Райських воріт: праворуч – Ісус, ліворуч – Марія (ставлять образ Діви Марії, але має бути Марія Магдалена, як уособлення Води). Над Вратами – Діва Марія з Дитиною на руках. Ну або при закритих вратах утворюється видовжений хрест-меч, що символізує Перуна-охоронця. Середній зуб Триглава малюється як булава, яка поділяється на сердечко (низ) і копіє-стрілу, тобто виходить, що стріла б'є у сердечко. Теж саме як варіант: видовжений хрест (меч) встромлений у могилу-яйце.
ЛИБІДЬ – сестра трьох братів, родоначальників слов'янських племен Кия, Щека, Хорива, засновників Києва (ПВЛ). У Києві тече річка Либідь. Лебідь – священний птах смутку. Цифра 2 (два) малюється у вигляді лебедя, має значення потойбічного світу, який уособлюється жіночою або водяною сутністю (діва). Див. Обідоносиця.
М
МОКОШ – Богиня води або місячною чаші, яка наповнена водою. Свята Мокоші відзначаються 22-24 числа квітня, липня, жовтня, січня, її день тижня – п'ятниця. В місячно-сонячному календарі в цей час спадаючий місяць у формі літери «С». У святилищі човнового типу Мокош стоїть ліворуч (з півночі) від Перуна. Дружина або сестра Дажбога, а батьками її є Сварог (Небо) і Рожаниця (Земля). Може позначати вологе лоно Землі-Рожаниці. Згад. у ПВЛ. В Біблії їй відповідає Марія Магдалена, в билинах – Маринка, Оленка.
МАРА – Богиня, один із проявів Матері-Землі, найстарша Рожаниця, бабця. Її різдво (вірніше чергове перевтілення Землі) з 8 на 9 вересня. Так як в цей час завмирає Природа, то вона вважається Богинею смерті, марева, потойбічного світу. Їй часто приписують негативні якості, але це лише через необізнаність, адже всі прояви є Божественною сутністю і осінній період Землі-Рожаниці є також прекрасним і особливим. Мара за своїм ім'ям нагадує нам біблійну Діву Марію, яка є матір'ю Ісуса-Сонця. В юдо-христосівстві це основне ім'я для Матері-Землі. Інша Марія Магдалена має уособлювати Воду, тому їй більше підходить відповідність до Марени – доньки Мари.
МАРЕНА (Морена) – Богиня Води, донька Мари. Жіноча пара Купалу, пов'язана з водяною стихією (море, мряка) і смертю, хворобами (мерти, мор, маринувати), а також з таїнами потустороннього світу (мрія, марево, морок). В Ніч на Купала під кінець обряду Марену відправляють (топлять) у її стихію – воду. Негативними якостями Марена наділена через необізнаність, бо її водяна сутність є однією з основних в життєвому циклі. Марена за своїм ім'ям і діями відповідає біблійній Марії Мигдалині, дружині Ісуса Христоса (Сонця), яка була розпутною жінкою. Аналогічно билинний герой Добриня (Сонце) відвойовує у Змія «блядь» Маринку. Маринка потім зачаровує Добриню і відправляє в поле (болота) у вигляді тура (оленя). Ці всі перипетії пов'язані з переходом Води з нижнього світу у верхній і навпаки.
МАТИР-СВА (Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Перуниця, Суря) – віща птиця з Велесової Книги, посланниця Богів, що співає своїм воїнам «Пісню Ратну», а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матир-Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матир-Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім'я Перуниця – подруга Перуна. Ім'я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця Птиця від Сонця і на д.7є наголошується, що ним не є: «А та Птиця Сунь-Сар не єсь, а тая єсь од нього була». Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі, пор.: свято, сват, світ, свадьба, свобода, Сварга та ін. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому: слава – ганьба. Можливе ототожнення дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної птиці Матир-Сви. Взагалі Матир-Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. За своїм ім'ям Матир-Сва найближча до Матарішван (Matariśvan) або Матарішва (Matariśva) – божественної птиці, втілення блискавки в Рігведі. Матарішван приніс «небесний вогонь» на землю, а мудреці з роду Бгрігу навчили людей користуватися цим вогнем. Також за ім'ям можливе порівняння з японською Богиню Аматерасу, що пов'язується із Сонцем.
МИР (Миробог) – осінній прояв Дажбога. Різдво припадає на осіннє рівнодення 24 вересня. Ушановується також 25 жовтня через місяць після Різдва (див. аналогічне перенесення у Ярила). На цей час сонце стає «мирним» і наближається до «смерті», тобто завершується річне Коло. Уявляється старцем. Друге ім'я Лад. Західнослов'янське ім'я – Поревит. Миробог за ім'ям тотожний ведичному Митрі, христосівському Дмитру.
МОРОЗ – Бог зими, снігу, холоду, якого називають переважно Дід Мороз. Взимку він ходить полями, лісами, вулицями і стукає своїм посохом – від того стуку починаються тріскучі морози і сковуються ріки кригою. Дуновіння Мороза викликає сильний холод. Переважно зображується як старий дід, тому і має ім'я Дід Мороз. Має бути в червоному одязі: так як ходить взимку, то це тулуб (шуба), чоботи, у шапці і рукавицях. Має червоний від морозу ніс, щоки, у нього велика біла борода. В руці посох, позаду тримає мішок з подарунками. Загальний образ символізує чоловічий прутень, що викинув насіння, тому він старий, іноді навіть лисий. Можливо «велесову бороду» (жмут колосся на полі) залишали саме йому, адже борода символізує чоловіче насіння. Дарунки для дітей він никає (ховає) під ялинку, подушку чи в шкарпетки (згідно звичаю). Якості діда Мороза тотожні Велесу, який панує в зимовий період до пробудження Перуна. Епітети цього божества: Микола, Нікола, Санта Клаус та ін. використовуються в різних народів. За іменем Мороз також відповідає римському Марсу, який раніше уособлював Бога нижнього світу. Основна дата ушанування цих божеств 6 грудня, коли починаються морози.
О
ОБІДОНОСИЦЯ (Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: «Да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали». [ВК,7б]. Обідоносиця згадується в «Слові»: «Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…» Цифра 2 – д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). Див. Либідь.
ОР – за ВК праотець слов'ян: «Од отця Ора походимо» [ВК,6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли" [ВК,4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПВЛ, які стали засновниками трьох слов'янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім'ям Ор близький (а можливо ним і є) до Ярила – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці.
П
ПЕРУН – Бог війни, грому, блискавки. Перун стоїть на охороні Прави – Закону Божого, тобто він опікується світом Прав (звідси слова: «пря» – битва і «право» – закон). За ВК,6г Індра віддав зброю Перуну. У Триглаві середній зуб угорі у вигляді «пера» (Перун), а внизу у вигляді «ядра» (Інтра). Перун стоїть між Білобогом і Чорнобогом, які, б'ючись, творять Світ, або між Дажбогом і Мокошею, між якими, як чоловіком і жінкою, також відбувається своєрідна битва. В цій боротьбі згідно Прави твориться нове життя – дитина. Тому, можливий прояв Перуна у вигляді дитини – Бога кохання Леля, який як і Амур (Купідон, Ерот) має образ дитини з луком і стрілою (зброя Перуна). Інший бік Прави – смерть, тому Перун міг мати вигляд старця. Ще один прояв Перуна має символізувати молодого воїна, який за нареченою їде на битву – шукає пару. Парою для Перуна є Перуниця – священна птаха русів Матир-Сва. День Перуна – 20 липня, також Перун має пробудитися весною – 14 березня, а завмерти на зиму – 14 вересня. Його протилежністю виступає Велес. За уявленням громові стріли Перуна входять далеко в землю, а через кілька років повертаються на її поверхню у вигляді чорного або темно-сірого продовгуватого камінчика, який виникає від удару блискавки, він відомий в народі під назвою «громової стріли» і шанований за вірний охоронний засіб від грози і пожеж. Деревом Перуна вважається священний дуб, біля нього проводили обряди, суди, змагання. Перун тотожний біблійному пророку Іллі та билинному герою Іллі Муромцю (заклик «Гиля гуси» рівнозначний Триглаву, коли чоловічий прутень (середній зуб) опиняється між двома гусаками – боковими зубами), а також Мардуку-Мордихаю, Марсу, Зевсу, Паркунасу та іншим.
ПОЛЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені полян. Згад. у ВК,9а.
ПОРЕВИТ – Бог осіннього сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Поревит відповідає Миру східних слов'ян.
ПОРЕНУТ – Бог зимового сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Поренут відповідає Коляді східних слов'ян. Образ Поренута був схожий на Свентовида (з обличчям на чотири боки), тільки в руках тримав голову. Має спільні риси з біблійним Давидом – уособленням наймолодшого (зимового) сонця, який тримав в руках голову вбитого ним Голіафа (темні сили).
Р
РАДОГОСТ – Бог, покровитель гостей (купців), можливо уособлює вечірнє (осіннє) Сонце, яке після мандрів Небом приходить гостем у домівку: "І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці (податок). Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх." [ВК,14]. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того." У хроніках зазначено, що Радогост особливо поклонялися лютичі і чехи.
РОД – головний Бог слов'ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в «світовому яйці» (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю.
РОЖАНИЦЯ (Рогань, Родань) – одне з імен Матері-Землі, яка є дружиною Сварога – Батька-Неба. У «Питаннях Кирика», пам'ятці XII віку: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліб і сир, і мед…» Свято Рожаниці дослідники ставлять на 8-9 вересня (2-га Пречиста), що саме і є святом Матері-Землі. Аналогічні свята мають бути в інші періоди року на ці ж числа в календарі.
РУЄВИТ – Бог літнього сонця у західних слов'ян, прояв Свентовида. Руєвит відповідає Купалі східних слов'ян.
РУС – син отця Богумира і матері Славуни, родоначальник племені русів. Згад. у ВК,9а.
РУСАЛКИ – Богині Наві. В образі Русалки з'єднана уява про водяних і лісових дів: вони мешканці водоймищ, але люблять виходити на берег і гойдатися на гілках дерев. Вони веселі, жартівливі, співають пісні чудовими, заворожуючими голосами. Русалки ототожнюються з душами померлих. Свято Русальчин Великдень відзначається у четвер після Трійці (за іншими витоками на четвер перед Трійцею). За постійним календарем має припадати на 10 травня, що відповідає етнографічному святу Зільника (церковне Симона Зілота). Проводжають Русалок в наступний понеділок, тобто 13 травня (в сонячному шестиденному циклі).
С
СВАРОГ – Бог Неба (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави (Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од «перст своїх». Він же чоловічий прояв Рода: «Сварог, іже створив світ, Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави…» [ВК,15а]. «Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих.» [ВК,30]. Всі інші Боги є сваржичами: "Ісварг є Отець, а прочі суть сини." [ВК,22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [ВК,30]. На могилах (символ вагітності Землі) ставили образ Сварога, що запліднює Землю-Рожаницю, тому ми й вважаємося дітьми наших Богів. Щитом Сварога є восьмикутна зірка – поєднання Неба і Землі.
СВАРГА – найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є уособленням Сварги.
СВЯТОВИТ (Свентовид, Святовид) – західнослов'янське ім'я Дажбога-Сонця, що підтверджують дослідники М. Костомаров і Я. Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: "І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить." [ВК,11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (За Костомаровим і Головацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. Головний храм знаходився на острові Рюген в м. Аркона.
СВІТОВЕ ДЕРЕВО – один з образів Всесвіту. Світове Дерево, як правило, виступає Дуб. Крона Світового Дерева символізує світ Прави – законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя. Стовбур – це світ видимий Ява (світ Життя). Коріння – це світ потойбічний Нава (світ Мертвих). Восьмикінцевий Православний хрест тотожний образові Світового Дерева і символізує Праву (коротке верхнє рамено), Яву (довге рамено) і Наву (косе рамено або півмісяць чи череп з кістьми). На святилищах човнового типу Світове Дерево займає місце щогли (центр, роза вітрів). Його листя – це вітрила. Щогла також може замінюватися восьмикінцевим хрестом або товстою, короткою (до пояса) колодою, яка називається Треба (пов'язується зі Стрибогом), на неї кладуть жертву, яка через повітря досягає Богів. Таку ж требу кладуть до Дуба або до хреста на кладовищах.
СВІТОВЕ ЯЙЦЕ – символ зародження Всесвіту. Люди уявляли Всесвіт у вигляді величезного яйця. Все яйце називаємо Родом Всевишнім, а люди на землі є його відображенням. Рід поділяється на чоловіка і жінку та їхніх дітей. З верхньої частина Світового Яйця твориться Твердь Небесна – Батько-Сварог, з нижньої – Твердь Земна – Мати-Рогань (Рожаниця), з жовтка – Сонце-Дажбог, з білка – Вода-Мокоша. Сонце і Вода є братом і сестрою, і одночасно нареченим і нареченою (нарікаються братом і сестрою). Це поєднання у вигляді жовтої і синьої фарб відображено на державному прапорі Русі. Між Небом і Землею існує повітря – Стрибог. Іноді під Яйцем (Золотим Яйцем) розуміється Сонце. У багатьох народів світу існує культ Світового Яйця. Символ зародку розписується у різні форми: писанки, дряпанки, крашанки та. ін. Як правило ушанування Яйця відбувається на Великодні свята, коли пробуджується природа: птахи, плазуни відкладають яйця. Яйце згадується у Велесовій Книзі: ''Се бо Дажбо створив нам Яйце, яково же єсть світ-зоря нам сяюча.'' [ВК,1]. В українських народних казках завдяки Яйцю людина отримує різні щедроти, багатство: «Яйце-Райце», «Яйце-бильце», «Курочка ряба» та інші. Більш ранні поховання людей робилися у вигляді величезного Яйця – курганні могильники, які часто обкладалися камінням наче шкаралупою. Подібне Яйце-могилу ми бачимо і на символі Триглава (Тризуба) в нижній частині. Як символ зародку і потойбіччя в середині Яйця на Триглаві зображена п'ятикутна зірка.
СИ(Е)МАРГЛ (Огнебог, Огень) – Бог земного вогню. Вогонь горів у храмі і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Симаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. Автор Велесової Книги звертається у молитві: «Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого (синього) світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши...» [ВК,3а]. У цьому випадку Вогонь-Симаргл виступає сонячним зародком, до якого моляться, щоб він зійшов на Небі як Сонце. За ВК Матир-Сва, як вечірня Зоря, приносить головню з Неба людям до їхніх домівок: "І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти." [ВК,36а]. На початку осені ушановують Вогнище, принесене Птицею, і запалюють його в Комині (свято – 1 вересня).
СІВА – син отця Богумира і матері Славуни, родоначальник племені сіверян. Згад. у ВК,9а.
СКРЕВА – дочка отця Богумира і матері Славуни, родоначальниця племені кривичів. Згад. у ВК,9а.
СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира [ВК,9а], від яких пішли слов'янські роди. «Ми потомки Славуни» [ВК,6г,8]. «То бо ми маємо імено Слави [ВК,8(2)]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матир-Сви.
СТРИБОГ – Бог вітру, повітря. „І там Стриби свистять во степах“ [ВК,5б]. У „Слові“ вітри названі „внуками Стрибога“. Стрибог згадується у пантеоні князя Володимира (ПВЛ). У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова „Треба“ і „Стриба(г)“ мають спільне походження. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв'язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. „Стрибнути“ – підскочити до Бога. Основне свято Стрибога – Вітрогон 15 липня, яке позначає стихію Повітря.
Т
ТВОРЕЦЬ – так називають Бога, який творить Світ. У Велесовій книзі головним Богом-Творцем названий Сварог: „Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.“ [ВК,15а]; “Се рече Ору Сварог наш: „Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть“. [ВК,25]. Дажбог, як син Сварога також виступає Творцем: „Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш.“ [ВК,1].
ТРИГЛАВ – одне з імен Сварога, який є Богом Праві, Яві і Наві. Триглав є образом Всесвіту, Роду і має наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловіче начало), ліворуч – Мокош (Нава, жіноче начало). Чоловіче і жіноче начало сходяться у нижній частині Триглава у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог).
Х
ХОРИВ (Горовато) – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. За ПВЛ Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є засновниками Києва. Кожен з трьох братів мав свою гору. З локалізацією гори Хоривиці, на якій сидів Хорив, виникають складнощі, так деякі дослідники називають Замкову Гору, а інші – Юрковицю. Незважаючи на те, що Щека та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Хорив символізує корму чи кермо.
ХОРС – Бог місяця. Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Хорсу не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З aнгл. мови horse – кінь. Хорс – це потойбічне Сонце, його часто плутають з денним Сонцем. На картинах „Козак Мамай“ його уособлює кінь. Хорсу присвячені всі свята, які пов'язані з Місяцем. Найголовніше свято – Народження нового Місяця – Новий рік. Символ Місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Хорсу відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім'я місяця – Василь (святкується 1 січня). У ведичній легенді Індра розриває Врітру на дві половини: одна стає місяцем, а друга – шлунком тварин. Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого Сонця) відбувається засівання на Життя Вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Роги Велеса позначають Місяць, а між рогами часто зображується образ Сонця у вигляді зірки чи хреста.
Острів Хортиця (раніше – Хортич) присвячений Богу Хорсу. Сам острів уявлявся у вигляді величезного човна, перевізника душ мертвих до Раю, тому на острові багато могил. Назва гроба за ПВЛ близька до Хорса: „Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну“.
Місце Хорса в святилищах і храмах човнового типу в західній частині на місці корми (хоромів), там де збираються всі (село). Там же розташовуються хори.
Згадується у Велесовій Книзі, ПВЛ, „Слові о полку Ігоревім“, „Легенді про доньку Шана“ подніпровських болгар (алп Хорсу).
До Хорса близькі за діями та іменем грецький, юдейський, мусульманський Харон (Хурон, Аарон), індуський Крішна, євангельський Христос. Також близькі до Хорса індуський Шива (сивий Місяць), біблійний Яків (місячні окови), мусульманський Муса (місяць, миска, муж).
Ц
ЦУР (Щур, Чур, Сур) – Бог-охоронець житла, ушановувався як предок-родоначальник. Виходячи із слова „цурка“, „чурка“ (обрубок дерева), ми можемо припустити, що Цур є Богом Вогню, хатнім охоронцем і виступає зародком Сонця – Сур'ї. Слово „пращур“ вказує на те що Щур виступає прапредком, а земне вогнище є породженням Наві. Хатній гризун пацюк має назву „щура“, можливо тому, що пов'язаний з потойбічним світом. Заклики Цура збереглися у слов'янських народів: „Цур мене!“, „Цур це моє!“, „Цур тобі!“. Вони слугували для виклику Цура на допомогу. Дієслово „цуратися“ – триматися осторонь, якби огороджуватися. Російське слово „чересчур“ – порушення межі, позначає Чура як охоронця якихось кордонів, звичаїв.
Ч
ЧИСЛОБОГ – Бог часу, літер, чисел, календаря: „Числобог учте [*порахує] дні наші і речіть Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі.“ [ВК,11б]. Можливо це одне із імен Бога Місяця Хорса, адже він є основним світилом для виміру часу. В місячно-сонячному календарі кожне 1 число відповідало Місяцю-молодику, тому його поява слугувала для нового відрахування днів, тижнів, місяців. У греків йому відповідає Кронос, у римлян – Сатурн.
ЧОРНОБОГ – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: „А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.“ [ВК,11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Але іноді зазначається, що Білобог несе добро, а Чорнобог – зло: „Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога“ [ВК,22]. Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас'ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв'язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: „… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов'яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]“. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов'язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов'язується з марою, мором, мороком. Ушановують Чорнобога 15 січня.
Щ
ЩЕК (Пащек) – за Велесовою Книгою один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли чехи. За ПВЛ Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь є засновниками Києва. Незважаючи на те, що Щека та його братів давні автори подають як реальну історичну особу, є всі підстави вважати його мітологічним персонажем. Є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – відповідно Куара, Мелтея і Хореана. За тримірним розподілом корабля Щек – вигнута носова частина у вигляді Змія-Щека. Або, як це бачимо на грецьких суднах, попереду яких малювалися очі, передня частина позначає щоки, або за іншим варіантом імені – пащу, пащеку.
Я
ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: „… і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам“ [ВК,22]; „І се огидний Яма жереть убієних.“ [ВК,28].
ЯРИЛО – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщення і воно рівнозначне Великодню, яке греко-ортодоксами і католиками вираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов'янське ім'я – Яровит. У греко-ортодоксів свято, яке пов'язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщення) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв'язок з Сонцем-Дажбогом, який щоразу вмирає і воскресає. У ВК Ярбог може ототожнюватися з легендарним отцем Ором.
ЯРОВИТ – Бог весняного сонця у західних слов'ян, прояв Святовита. Яровит тотожний Ярилу східних слов'ян.
ЯСНА – Богиня, яка з'являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: „… се бо Ясна тче йому.“ [ВК,16а]. Я. також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: „Боги Ясна й Інтра йдуть за нами“. Епітетом „Ясна“, як правило, супроводжується Зоря: „Ясні зорі, тихі води“, „Ясна Зоря всьому світу звістила“, „Засіяла Зоря Ясна“. Тому можливо це одне з імен Матир-Сви.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
Коментарі ()
Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.