Звичай

Звичай


Що таке молитва?
Молитва – це усталений текст, який промовляється, виголошується віруючими під час звернення до Богів. Молитва слугує певним налаштування людини до дії або вона виголошується до Богів як прохання про захист чи допомогу. Пам'ятаємо, що Боги допомагають тому, хто бореться за своє життя. Ми є помічники Богів на Землі, тому проголошена молитва, це слова, що пов'язують нас духовно з Богом і його діями. Бог нам дав все, що нам потрібно для нашого життя, нам лише потрібно скористатись тим, що маємо і прославити Бога молитвами і гарними справами.

Що таке треба?
Треба – це жертвопринесення Богові і на утримання храму, святилища. Первісно жертву приносили харчами, речами або працювали на користь Руської Віри, чим зміцнювали і утверджували віру народу. Зараз в основному дають жертву грошима, купуючи свічки, образи, даючи пожертву за проведення обряду. Прихожани можуть жертвувати майном на потреби громади. Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів.
Пам'ятайте, якщо вашою требою ніхто не скористається, і вона буде просто сміттям, така треба не піде на користь Роду. Якщо треба йде у вогонь, то вона має бути чисто символічною, тобто не повинно спалюватися те, що принесе іншим користь, а найкраща треба для вогню – це дерево, яке до нього кладеться на жертву.

Чи обов'язково жертвувати на Рідну Духовність?
Ваша пожертва, складена на діяльність Руського Православного Кола, забезпечує вирішення духовних потреб руського народу. Перефразовуючи відому приказку, наголосимо: якщо народ не хочете утримувати свою Віру – він буде утримувати чужу, яка принесе йому рабство і духовне каліцтво.
У Велесовій Книзі написано: «Даємо десяту Отцям нашим, а соту – на Власове». Тобто пожертва для держави (Отцям) складає десяту частину від прибутку, а на «Власове» виділяють соту частину, що є пожертва на утримання храмів і волхвів, які є помічниками Велеса.

Чи приносили наші предки людські жертви?
В археології в залежності від фантазії нашим предкам приписується людське жертвопринесення. Велесова Книга це заперечує: «Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну» [ВК, 24б]. Також жертвою вважається життя віддане на полі бою: «Ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод» [ВК,7б].
Тут повинен діяти наступний принцип: якщо ми не споживаємо в їжу людей, то відповідно і Боги, які є нашими родичами, також не їдять людей і їм не потрібна така жертва-жратва. З іншого боку людські жертвопринесення проводяться постійно і всіма народами. В більшості це жертви ідеології, особливо вони посилюються під час військових дій чи бунтів, боротьбі з єретиками, конкурентами. Причому іноді проводяться демонстративні покарання на смерть, щоб інші боялися робити, щось протиправне для даної ідеології. В давнину частіше вживали імена Богів. Так своїх противників вважали посібниками поганих чи чужих божків, які намагаються праведників вижити із світу. Звичайно, що вони мають бути покарані в ім'я праведного Бога. У цьому випадку якраз сторони противників звинувачують один одного у принесенні людської жертви своїм богам-ідолам.
Ще одне, жертвою виступає померла людина. Вона наче насіння, що покладене до землі. Насіння ми споживаємо в їжу-жратву і кладемо до рота, а жіночі піхви як жорна мелють чоловічий колос, який також є своєрідною жертвою. У Велесовій Книзі нечестиві померлі вважаються жертвою для Бога смерті Ями: «Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо іти у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити» [ВК,22]. Як бачимо, такі порівняння дають розуміння жертви, і вона притаманна всім суспільствам, але маємо різний підхід до цього питання.

Чи обов'язково в народному вбранні носити пояс?
Пояс символізує статеву зрілість і означає роз'єднання верхнього і нижнього світу – чоловічого і жіночого начала. Не носять поясу діти. Коли людина набуває статевої зрілості їй обрядово одягали пояс і переводили в інший стан життя, після чого вже дозволялося одружуватися. Тому дорослій людині при виході з двору (помешкання) потрібно було обов'язково підперезатися. Людину, яка не дотримується правил поведінки, називають розперезаною (розпоясаною).

Чи користуються рідновіри свічками?
Перш за все свічки використовуються, як освітлювальні прилади, подібно до вогню в комині, курильниці чи на смолоскипі. Вогонь символізує зародок Сонця. Він має очищувальні, оберігаючи, зігріваючі властивості. Під час проведення обряду він є обов'язковим, як і його протилежність – Вода. У храмах рідновіри використовують свічки, як особистий спосіб звернення до Бога в молитвах за здоров'я, вінчаннях, поминках померлих.

Яке ставлення рідновірів до вегетаріанства?
Людина за природою є всеїдною, тобто споживає, як рослинну, так і тваринну їжу, з якої отримує поживні речовини для будови свого тіла. Ми живемо на багатій землі, але вона не забезпечує нас цілорічно свіжою рослинною їжею, тому людина повинна споживати м'ясну їжу для забезпечення своєї життєдіяльності, особливо у холодну пору, як це й робили наші Предки. Для розвантаження можна дотримуватися посту (утримання від м'ясної їжі) перед великими святами.

Чи є звичай використовувати хвойні дерева на свято Нового року?
Ми Новий рік святкуємо узимку, а це вічнозелене дерево є символом Всесвіту для цього періоду року. На нього чіпляються іграшки, гірлянди наче зірки на нічному небі. Новий рік об'єднує в собі кілька свят: це 8-й день від народження нового прояву Сонця і 9-й день від смерті старого, а також божественне весілля. В цих обрядах за звичаєм використовують сосну, ялину (смереку) в залежності, що росте на території. В обрядових піснях також оспівуються ці дерева, наприклад: «На Горі Сосна Золоторясна, Під тов Сосною Срібна Колиска»; «Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже! На тій соснонці сив сокіл сидів, Дажбоже!»; «В дорогу, бояри, в дорогу, Та рубайте ялину здорову, Та рубайте ялину-деревце Молодій Марусі на гільце.»
Аналогічно до весняного прикрашання зеленню оселі, хвоя наповнює узимку нашу хату гарним духом, а з ним до нас приходять душі Предків. Закликаємо все ж берегти природу і цілі дерева не ставити до оселі, а тільки гілочки від нього чи робити з них вінки. А дерево можна посадовити у дворі, щоб воно радувало нас не тільки на свято, а й завжди.

Кажуть, що дзвін відганяє злу силу, чи є цьому пояснення?
Раніше дзвоном на святилищах чи у храмах сповіщали про схід Сонця. Цим закінчується дія нічних Богів, до яких приписали негативні якості. Насправді всі прояви Божі, як нічні, так і денні виконують своє призначення у природному колооберті, тому шанувати потрібно все, що створено Богом. Так само, коли Сонце заходить, то теж сповіщали про цю подію у дзвони. Тобто відбивали час сходження і заходження небесного світила. Часто дзвоники вішали над дверима так, що людина, яка заходить до хати чіпляється за них головою, сповіщаючи господарів про гостя. Навіть вважають, що дзвін очищує людину, якщо вона ненароком принесла із собою негативну силу. Дзвоном також сповіщають про якусь подію, про початок або закінчення справи, скликають людей на збори. Тобто дзвін благословляє і сповіщає до якоїсь дії. Дзвін можна замінити іншим знаряддям сповіщення, наприклад, горном чи тулумбасом. Арабський історик і мандрівник Аль-Масуді (20-50-і рр. Х ст..) у книзі «Промивальні золота і копальні самоцвітів» пише про тогочасних слов'ян: «Вони мають багато міст, також церкви, де навішують дзвони, в які б'ють молотком подібно до того, як у нас христосівці б'ють дерев'яним калаталом по дошці».

Чому дахи церкви покриваються зеленою фарбою і навіщо робляться купола?
Назва «ц(ч)ерква» позначає захисну оболонку або черево жінки, де перебувають діти Божі. Сама будівля є тотожною могилі – символу вагітності Матері-Землі або землянці – первісним будинкам наших предків. За звичаєм місця смерті (сон – тимчасова смерть), покривалися дереном із зеленої трави. На могилі ставили стелу, а на землянці чи хаті стоїть димар, що позначає запліднюючу чоловічу силу. Тому зовні церква нагадує хату-могилу, а з середини навпаки – купол, як небесне склепіння. Всередині церкви горів вогонь у колодязеподібному каміні, як зародок Сонця, за яким доглядали його охоронці – волхви. Жар піднімався до куполу, а дим виходив через маленькі баньки-димарі на верхівці.

У христосівців є традиція з єрусалимського храму привозити благодатний вогонь. Чи є такий звичай у нас?
Цей звичай перейшов у їхню традицію з більш давніх вірувань. В храмі зберігався священний вогонь, за ним слідкували і, в разі потреби, за відсутності засобів добування вогню, його звідти могли завжди взяти. На великі свята творили велике обрядодійство і обновлювали вогонь, добуваючи його знову. Цей вогонь розносили по своїх домівках як благодатний вогонь і очищували ним приміщення з надією оновлення і пожвавлення життя. На наших святинях ми також урочисто запалюємо вогнище. За необхідності від освяченого вогню на святилищі можна взяти у лампадку вогник і принести до своєї хати. Це буде наше священне вогнище, яке наповнить нашу оселю Рідною духовністю, а не занесеною з чужини.

Чи потрібно використовувати вервицю при молитвах?
Вервиця (чотки) є в багатьох віруваннях. Це мотузка із нанизаними більшими й меншими перлами, зернами, коралями, кістками. Як медитативний і заспокійливий засіб досить ефективний. Можна взяти будь-яку коротку молитву або просто коротке славлення Бога, яка годиться для монотонного промовляння. Але не зловживайте цим засобом, бо ефект може бути такий як і від заспокійливих пігулок – наркотичний, та й часу багато забирає. Священнослужителям воно більше до нагоди, щоб перед богослужінням налаштуватися на зв'язок із Богом і згасити свої емоції. Вервиця майже не відрізняється від намиста, може бути різної довжини і різною кількістю намистинок. Такі вироби зустрічаються ще в кам'яному віці. Вервиця символізує змія-охоронця, який обвився навколо голови, шиї, пояса, руки чи ноги. Огорожа навколо святилища, храму, оселі чи могили тотожна вервиці-змію і має значення оберегу. Людина, яка молиться, використовує вервицю для створення оберегового кола. Назва «вервиця» означає зв'язку на мотузці (верьовці); верв – це члени сільської громади в давній Русі, що пов'язані між собою. «Чотки» означають відлік, які промовляє людина перебираючи намистинки. Первісно чотки могли також використовуватися для обліку днів чи товару.

Чи є приклади використання п'ятикутної зірки в нашій традиції, чи вона для нас чужа?
Ми використовуємо п'ятикутну зірку, в тому числі і перевернуту, у своєму житті, просто не звертаємо на це увагу. Сама зірка може позначати образ людини, якщо ви розставите ноги і руки. Гострим кінцем догори – це життя (верхній світ), донизу – смерть (нижній світ). Але не слід лякатися перевернутої зірки, адже це є образ Велеса – Бога нижнього світу і одночасно достатку, домівки. Така п'ятикутна зірка у нас стоїть в нижній частині Триглава-Тризуба, в середині яйця. Це голова Велеса, яка традиційно у сузір'ї Тельця позначається 5-ма зірками. Точно так 5 великих каменів обрамлюють вівтар Велеса на Хортиці, а тому святилищу більше 4 тис. років. Окрім того п'ятикінцеву зірку ви постійно малюєте у вигляді літери «А». П'ятикінцева зірка також використовується іншими народами, причому приблизно з таким же значенням як і у нас.

Чи є у нас звичай носити бороди?
Часто сучасні прихильники козацтва вважають, що наші предки носили вуса і в ніякому разі бороди, що то притаманно іншим народам. Слід заперечити таким висновкам. Козаки на давніх гравюрах, картинах чи фотографіях також були з бородами.
Велесова Книга нам повідомляє про бороди у наших Богів, наприклад: «Попереду – Сварог, і той одняв руки свої од бороди і повелів даждю текти се на гмиті ті.» [ВК,30]; «Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах» [ВК,38а]. Бороди можна побачити і на давніх слов'янських статуях. За звичаєм на зжатому полі залишали жмут колосся «Велесу на бороду».
Наявність бороди на обличчі чоловіка є природним. Єдине, що коли виникла можливість стригти і брити волосся, то виникли різноманітні зачіски. Звичай щодо цього питання є наступним. Діти не мають на обличчі волосся. Юнаки, коли ставали воїнами, збривали бороду залишаючи вуса і носили їх поки вважалися воїнами, тобто до 45 років. Бо вже далі, згідно вікового стану, вони ставали дідами і мали носити бороду. Але якщо помирав голова Роду, то старший за віком син успадковував цю посаду і мав відпустити бороду, чим підкреслював свій стан. Тобто борода є ознакою очільника Роду і своєрідним символом плодючості. Волхви є духовними наставниками роду, тому мають носити бороди.

Світовит Пашник,
Волхв РПК
svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm
джерело

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.

    КОШИК

    Усього: 13000 грн.

    Оформити замовлення Оформити замовлення

    зв'язатися з нами

    Вкажіть ваші дані і ми зв'яжемося з вами, також можете зателефонувати або надіслати повідомлення!!!

    viber whatsapp telegram

    авторизація